Поезія торкає струни душі моєї

Поезія – художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами. Ось що таке поезія на словниковій мові. Це сухе, безбарвне пояснення слова “поезія”. Насправді ж слово “поезія” вбирає в себе багато понять.

Воно пов’язане, по-перше, з поетами. Хто ж такі поети? Поети – це не просто люди, які займаються римуванням (хоча вірш може бути і без рими). Вони незвичайні люди. Талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія – це стан їхньої душі.

Коли цей стан співпадає

з моїм, то поезія глибоко запам’ятовується, зачіпає душевні струни. Взагалі, душа, на мій погляд, – це музичний інструмент. А який він – це вже залежить від характеру людини.

Отже, поезія. Я спробую дізнатися про стан моєї душі зараз, знайти той вірш, який заграє і відгукнеться в мені. Ось уже в моїх руках твори Михайла Старицького, і я перегортаю сторінки. Кожен вірш – це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя.

Але не кожен вірш зачіпає мою душу. Ось, наприклад, погляд зупиняється на рядках:

Добраніч, змученим, нужденним

Усім трудівникам щоденним,

Які й разу не склали рук!

Ні,

це не відповідає моєму сьогочасному настроєві. Зараз ніч-господарка входить у свої права, розстилає навкруги свої чорні килими. Пробую відшукати такий вірш, щоб гармоніював з обстановкою і моїм настроєм. Мої пошуки вдалі.

Ось вірш без назви. Починається так:

Ніч, Замовкли денні речі…

Надокруг німа стіна…

Я бачу це все навколо себе. Далі я трохи пропущу, тому що йде мова про цвіркуна, якого тут немає.

Та годинник монотонно

Гомонить, знай, – цок та цок.

Я справді чую годинник, від цокання якого хочеться спати. І ось читаю слова: “То тремтять неначе струни…” І раптом розумію, що струни моєї душі також забриніли. Отже, на прикладі невеликого вірша М. Старицького, який взагалі мені подобається своєю ліричністю, я ще раз упевнився, що поезія – це неповторність. Однакових поетів не буває, як і взагалі однакових людей, бо в кожному є щось своє, незвичайне. Так і поезія – це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш – тим краще.

Тоді людина буде духовно вищою і красивішою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Поезія торкає струни душі моєї