Одержавши прекрасне домашнє виховання, Костянтин Батюшков в 1797-1802 гг. учився в петербурзьких пансіонах, у досконалості опанував французькою, італійською й латинською мовами. Із грудня 1802 р. по січень 1807 р. служив чиновником у міністерстві народної освіти. Дебютував він у пресі сатирою “Послання до віршів моїм” (1805), і сатиричні жанри стали ведучими в ранніх віршах Батюшкова. В 1807 році Батюшков записується в народне ополчення й відправляється в Прусский похід, під час якого одержує важке поранення (куля зачепила спинний мозок, що стало причиною
Але у відставку він вийшов тільки в 1809 р. Опублікована в 1809 році сатира “Бачення на берегах Лети” відкриває зрілий етап Творчості Батюшкова.
У віршах 1810-1812 років Батюшков прославляє радості буття, любов, дружбу, свободу особи. Захват життям і молодістю з’єднуються в нього з передчуттям кризи. Протиріччя й становили основну особливість віршів Батюшкова. Створюючи росіяни зразки “легкої поезії”, він тим самим починає переосмислювати її традиції.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Батюшков випробував на собі всі “жахи війни”.
Війна змусила його переосмислити
Свої враження про війну Батюшков відбив у віршах “Полонений”, “На руїнах замка у Швеції”, “Перехід через Рейн” і в нарисах у прозі “Спогад місць, боїв і подорожей”, “Подорож у замок Сирей”. Таким чином, Батюшков стає поетом-“фронтовиком”. Сучасників вражала точність зображення війни, дух епохи, світовідчування російського солдата. В 1814-1817 роках до Батюшкову приходить літературний успіх і слава “першого поета” Росії. Але він пише усе менше й менше, і пише зовсім не те, чого від нього очікують.
Він відмовляється від сатир і епіграм. У його творчості з’являються філософські й релігійні міркування (“До друга”, “Надія”), мотиви трагічної любові (“Розлука”, “Пробудження”, ” Елегія “) і вічного розладу художника-творця з дійсністю (“Гезиод і Омир, суперники”, “Умираючий Тасс”). В 1817 році вийшов збірник Батюшкова “Досвіди у віршах і прозі”, що мала великий успіх у читача.
В 37 першому, прозаїчному томі були зібрані нариси, переклади, морально-філософські статті, літературно-теоретичні міркування, дослідження про письменників минулого, перший у російській літературі мистецтвознавчий нарис. У другому томі були об’єднані вірші, згруповані по жанровій ознаці.
В 1819 році Батюшков виїхав в Італію, до нового місця служби. Але спадкоємна схильність до щиросердечного захворювання, службові неприємності й внутрішнє почуття “роздвоєності” привели до важких наслідків: в 1821 році Батюшков почав відчувати ознаки манії переслідування, що стала невиліковною хворобою. Незважаючи на турботу друзів, на лікування в кращих клініках, повернутися до нормального життя Батюшкову не вдалося, Ця хвороба тривала 33 року.
Останні роки він прожив у родичів у Вологді, умер від тифозної гарячки.
З добутків останнього періоду до нас дійшли тільки фрагменти: основна частина була знищена самим поетом у припадку хвороби, деякі залишилися у вигляді задумів (“Русалка” – поема в “російському дусі”, що узагальнює працю по історії російської словесності й ін.). Вірша, об’єднані у два цикли “Із грецької антології” і “Наслідування древнім”, відрізняються досконалістю художньої форми, Батюшков без прикрас втілює зниклу красу античності, передає цільне світовідчування людини “ідеальної” епохи.
В. Г. Бєлінський помітив: “Батюшков багато й багато сприяв тому, що Пушкін з’явився таким, яким з’явився дійсно”. Для А. С. Пушкіна Батюшков був визнаним кумиром під час навчання в Царскосельском ліцеї. Протягом свого творчого шляху Пушкін по-різному ставився до спадщини свого попередника, але постійно використовував і розвивав його художні відкриття.
Пушкіна продовжував по суті ту ж лінію розвитку психологічної переконливості й відчутності художнього зображення, по якій ішов Батюшков у своїх літературних пошуках. Крім нових художніх форм Батюшков відкривав нові можливості для літературної ідеології
Так, він уперше вжив позначення “вік залізний” стосовно до XIX століття; йому ж належить і образ “чорної людини” (вираження людського “двойничества”). Багато чого Батюшков і не зміг виразити в закінченому виді. Тому Бєлінський зробив закономірний висновок: “Батюшкову небагато бракувало, щоб він міг переступити за рису, що розділяє великий талант від геніальності”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)