Підручник Українська література 11 клас
Українська література 1920-1930 років
Микола Зеров (1890-1937)
Класична пластика, і контур строгий,
І логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
(Микола Зеров)
Микола Зеров – основоположник неокласичної школи поетів, неперевершений перекладач, історик літератури, блискучий критик. Зеров мав свою концепцію відродження української літератури, яка базувалася на творчому використанні культурних здобутків минулих епох.
“Поезія глибини і рівноваги” (Микола Зеров)
Народився
Відомими людьми: Дмитро – видатним ботаніком, академіком, Костянтин – гідробіологом, Михайло – поетом, що оприлюднював свої твори під псевдонімом Михайло Орест. Микола Зеров закінчив 1908 року Першу київську гімназію, 1914 – Київський університет Святого Володимира, після чого вчителював у навчальних закладах України. У роки економічної розрухи Зеров працював у Баришівській соціально-економічній
Відгомін античності відчувається у творчості Зерова, зокрема у вірші “Під кровом сільських муз”, де розкрито тему долі митця, краси у добу лихоліття, коли люди забувають про вічні духовні цінності.
З 1923 року Зеров працював професором Київського інституту народної освіти (ІНО). У перекладах Миколи Зерова з латини вийшла “Антологія римської поезії” (1920), яка збагатила не тільки українського читача, а й саму літературу. Адже перекладач удосконалив гекзаметр, елегійний дистих, упровадив нові віршові розміри (“16-й ексод” Горація).
Зеров видав антології “Нова українська поезія” (1920), “Слово” (1923), збірку поезій “Камена” (1924), нариси “Леся Українка”, “Нове українське письменство”, збірник статей “Adfontes” (латин. – до джерел; 1926). “До джерел!” – це був девіз митця, що визначав головну передумову творення новітнього мистецтва.
Видатний речник українського відродження зазнав від влади несправедливих гонінь та переслідувань. Зерова безпідставно звільнили з роботи в Київському ІНО, а в квітні 1935 року заарештували, звинувативши в терористичній діяльності. Поета засудили до десяти років виправних робіт у таборі на Соловках, проте 3 листопада 1937 року його розстріляли.
У поезії Зеров вдало поєднав традицію українського й світового письменства, культивуючи сонети та елегії, писані олександринами, й елегійні дистихи. Шестистопний ямб з цезурою після третьої стопи і суміжним римуванням називається олександрійським віршем. Таким розміром написано “Каменярі” Івана Франка, чимало творів Миколи Зерова.
Любов поета до канонічних форм пояснюється його класичною освітою, характером творчих уподобань, урівноваженістю почуттів і думок. Збірка “Камена” – видатне явище української лірики доби національного відродження. Книга пропагувала ідеали свободи, людинолюбства, краси, гармонії, громадянської мужності, розумної волі й самоорганізованості.
Це була гуманістична концепція буття, в центрі якої – Людина, цінність її життя, краса. Назва збірки символічна: від латинського camenae – у Давньому Римі так називали богинь, пророчиць,
Олександр де Рікьє. Алегорії Поезії та Музики. Початок XX століття
Покровительок наук і мистецтв, муз. Камена – це муза-пророчиця, пісні якої бентежать серця. Олександр Білецький у рецензії на збірку “Камена” захоплювався її “класичним стилем, високою майстерністю вірша, добірною мовою, прекрасною простотою”.
Композиційно збірка складалася з трьох розділів: сонетів, олександрійських віршів, перекладів творів римських поетів. Тематичне поле поезії Зерова обертається навколо сюжетів з античного світу (“Навсікая”,”Тесей”, “Вергілій”), доби Київської Русі (“Князь Ігор”, “Сон Святослава”, “Святослав на порогах”) та епохи українського Бароко (“Брама Зборовського”, “Турчиновський”, “Київ з лівого берега”). Митця хвилюють філософські проблеми життя і смерті, взаємини людини з природою, їх гармонія й дисгармонія, вічні теми мистецтва, творчості, культури, місця поета в суспільстві (“Класики”, “Аристарх”, “Тягар робочих літ”).
Невід’ємною ознакою сонетів Зерова є їхня широка культурологічна сфера. Поет змалював образи митців світової класики (Шекспіра, Діккенса, Жуля Берна, Марка Твена, Уеллса) та діячів української культури (Турчиновського, Заборовського, Куліша, Вороного). У багатьох сонетах митця звучать мотиви мимовільного пророцтва, туги й передчуття неминучої смерті, сибірського заслання (“Чистий четвер”). У сонеті “Чернишевський” Зеров прозрів власну хресну дорогу: “Полярна ніч і волохатий сполох / Над безвістю засніжених долин. / Як терпне серце! Скільки літ один / Німує він у нетрях захололих…” Сонет “Київ – традиція” (1923) увійшов до циклу “Київ”, у якому оспівується золотоголове вічне місто – свідчення високої культури народу.
Образ Києва Микола Зеров інтерпретував як модель буття в історіософському вимірі (від історіософія – мудрість історії, осмислення історії нащадками), як знак поступу народів. Митець володів особливим даром спиратися на традиції своїх попередників в українському та світовому письменстві. Сонет будується на засадах діалогізму як медитація, розмова ліричного героя з містом, яке персоніфікується.
Поет застосував поступальну композицію твору: відповідно до класичного канону сонет складається з чотирьох частин (два чотиривірші та два Три вірші, що відзначаються смисловою викінченістю). Логічно й послідовно розвивається думка про нездоланність Києва перед напасниками: “перший світ осяяв твої висоти, /До тебе тислись войовничі готи, / І Данпариїтадт із пущі виглядав”. Йдеться про готське місто IV століття над Дніпром. Деякі вчені ідентифікують його з Києвом. Перша строфа – своєрідна зав’язка сюжету, в якій говориться про непереможність міста, котре прагнули завоювати готи.
У наступному катрені представлені нормани та воїни польського короля Болеслава Хороброго, який 1018 року “щербив меча об Золоті ворота”. Зеров згадує й про те, що Київ 1594 року відвідував Еріх Лясотта, посол німецького імператора Рудольфа II, описавши місто та Україну у своєму “Щоденнику”. Згадується у сонеті й французький інженер Боплан Гійом-Левассер, який з симпатією змалював наші землі в “Описі України” (1650).
Автор сонета “Київ – традиція” досягає синтезу у тривірші, що утворює так званий “сонетний замок”, своєрідну кульмінацію твору й підсумок попереднього висловлювання. Митець пов’язує часи від давнини до сучасності. У ліричну оповідь вклинюється іронія. Витримавши важкі випробування часу, Київ “і в наші дні зберіг чар-отруту: / В тобі розбили табір аспанфути – / Кують, і мелють, і дивують світ” (аспанфути – це асоціація панфутуристів).
Національне відродження поет-класик пов’язує не з деструкцією мистецтва, проголошеною футуристами, а з новаторством Павла Тичини, котрий сприймається Зеровим як “головний і юний”, що “животворив душею давній міт (міф)”, прокладаючи своєю поезією шлях у майбутнє. Ідея твору оптимістична: утвердження незнищенності стародавнього Києва, культури, духовних вимірів народу, його безсмертя.
Сонети Зерова відзначаються глибиною змісту, викінченою формою, художнім новаторством. Неокласицизм Зерова був органічним явищем української літератури, виростав з її національних потреб, із її прагнення посісти належне місце у світовому письменстві.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)