Інокентій Анненский в 1879 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету за фахом мовознавство. У тому ж році він приступився до педагогічної діяльності, що не припиняв практично до самої смерті. В 80-х роках Анненский виступає в пресі зі статтями по філології й педагогіці, у яких він підкреслює естетико-виховне значення гуманітарних дисциплін, необхідність класичної основи навчання.
В 1901 році публікується його перший художній Твір – трагедія “Меланиппа – філософ”, в 1902 році – друга трагедія, “Цар
Звідси почуття туги, самітності, суму, борошна “хворої совісті” героя віршів.
Звичайна творчість Анненского розглядають у співвіднесеності з літературою російського
Він служить способом з’єднання миру ліричного героя із зовнішнім миром. Анненский уміло й точно використовував у своїй поезії широкий діапазон російської лексики – від церковних до розмовних слів. Це давало привід деяким критикам дорікати його за “буденність”, “прозаїчність” поетичної мови.
Для поезії Анненского характерні гуманність позиції, літературна й загальнокультурна ерудиція й разом із цим відсутність повчальності, елітарності. Автор міркує про проблеми літературної творчості, про природу й завдання мистецтва, але уникає прямих відповідей на поставлені питання. От чому для художнього стилю й поезії Анненского характерні недосказанность, переривчастість, незавершеність.
У драматичних добутках Анненский намагався здійснити принцип художнього мифотворчества, а формою художнього втілення міфу поет уважав античну трагедію. Але, зберігаючи міф як складовий елемент у своїх п’єсах, Анненский не забуває й про проблеми сучасності. Він вдало з’єднує класику й сучасність.
В ідейному, стильовому, ритмічному відношенні поезія Анненского в якімсь ступені передбачила творчість Ахматової, Мандельштама, Пастернаку.
АНТИТЕЗА – протиставлення понять, положень, образів. (“Ти й убога, Ти й рясна, Ти й могутня, Ти й неспроможна…” Н. А. Некрасов). АНТИУТОПІЯ – добуток, що зображує вигадану картину небажаного, порочного життєвого пристрою. (Роман Е. Замятіна “Ми”). АПОФЕОЗ – 1) прославляння, звеличання якої-небудь особи, події, явища; 2) заключна врочиста масова сцена спектаклю або святкової концертної програми, що прославляє яку-небудь подію або особу. АРХАЇЗМИ – слова й вираження, що вийшли з активного вживання й використовуються для відтворення історичного колориту епохи, а також в урочистому мовленні; для комічного ефекту; для мовної характеристики персонажа. (“Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей”.
А. С. Пушкін).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)