Юрій Федькович – талановитий митець, деякі його поезії стали народними піснями, а читачі одноголосно з критиками назвали його буковинським Кобзарем. Але як це часто буває з талановитими людьми, життя Юрія Федьковича складалося непросто. Майже все пережите ним він втілив у своїх віршах, передавши в них і радість, і сум, і розпач свого життя, і глибокі філософські роздуми над сенсом буття, і красу народнопоетичного слова.
Кажуть, що дитинство є головним, визначальним етапом життя людини. На перший погляд, дитинство не пов’язане з якимись
Такої не було на всі гори. Як, буває, заспіває, то каміне плакало, не то люди”. Через співи сестри, розповіді матері, яка також знала безліч пісень, казок та легенд, народна творчість, сама душа народна назавжди увійшла в душу юнака. І всі ті легенди ніби оживали в очах маленького мрійника: гори говорили до нього,
А читати його ліричні поезії вголос майже неможливо – виходить спів, а не читання…
Але поетична творчість Ю. Федьковича почалася, на жаль, не з красивої пейзажної лірики чи солодких неземних почуттів, а з важких і несправедливих жовнірських буднів. Потрапивши до війська, Ю. Федькович ледь не зламався під тиском страшної дійсності, в яку потрапив. Ні тобі природи, ні співів, ні посмішок односельців, замість природи – холодна залізна зброя, замість співів – безкінечні вартування та муштра, звуки пострілів та зойки поранених, а замість посмішок – знущання офіцерів… Щоб пережити все це, Ю. Федькович виливав свої переживання у поезії.
Дивно і боляче читати ці твори. Він зображує пережиті чи побачені події у поемі “Дезертир”, у віршах “Шельвах”, поемі “Новобранчик”. Поширеними мотивами жовнірської лірики Ю. Федьковича є розлука з рідними, з коханою, злидні родини, яка залишилася без чоловіка. Тоді молодий жовнір змушений дезертирувати, щоб буквально врятувати від голодної смерті свою родину… У поемі “Новобранчик” юнак загинув не в бою, а від побоїв офіцерства…
Мене дуже вразило зізнання ліричного героя одного з віршів: на цісарській військовій службі жовнір змушений був воювати проти, людей, які не тільки нічого йому не зробили, але й глибоко симпатичні йому… Зауважу, що в жовнірських поезіях нема військової романтики, яку ми часто зустрічаємо в подібних творах, бо потреба ризикувати своїм життям не через реальну загрозу своїй Батьківщині, а через примхи володарів чужої тобі держави – зовсім не романтична справа…
Творчість Ю. Федьковича дуже різноманітна за тематикою. Однією з відмітних її рис є широке використання мотивів народної творчості майже в усіх поезіях. Знайомий нам з народних пісень паралелізм, епітети та метафори, уособлення сил природи, які сприяють або ж заважають діям ліричного героя, – все це мотиви народної лірики, які, зафіксовані в дитячій свідомості, перейшли потім у поезії Ю. Федьковича.
Чи не найбільш прозорим використання фольклорних мотивів є у баладах, наприклад у творах “Циганка”, “Юрій Гінда” та інших.
Любовна лірика Ю. Федьковича перейнята болем розлуки. Це пов’язано із біографічними фактами. Попри взаємне кохання, через соціальні умовності та примус батьків дівчини Юрію Федьковичу не судилося особистого щастя, до кінця життя він не зміг позбутись болю від втрати коханої.
Поезії Ю. Федьковича дуже сподобалися мені. Вони мелодійні, перейняті глибокими непідробними почуттями, самобутні і безмежно щирі. У своїх віршах поет відкриває свою душу, а уважний читач не може не зреагувати на це відповідним сприйняттям цих поезій.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)