Поетична мова Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін”

У своєму романі Пушкін з великою майстерністю з’єднав оповідання й лірику. Він створив особливу строфу, внеся розмаїтість у звичний чотиристопний ямб, додавши йому виняткову гнучкість і ємність. Вірші тут розбиті на невеликі групи рядків.

Бажаючи, щоб кожна строфа була закінченим невеликим віршем, поет використовував різні комбінації рим – перехресну, суміжну й що оперізує. Це забезпечувало більшу об’ємність. Однак виникала проблема: з’єднання по-різному, що римуються чотиривіршів, не приводило до завершенности строфи. Тому

автор увів у висновку двустишие із суміжно, що римуються рядками.

У такий спосіб утворилася особлива онегинская строфа, що складається із чотирнадцяти віршів, які діляться на чотири групи: три чотиривірші й одне двустишие. Така віршована форма дала можливість Пушкіну з легкістю переходити від однієї Теми до іншої, від оповідання до ліричного міркування. Тому що кожна строфа являє собою самостійне оповідання, то на будь-яку тему автор може міркувати окремо, вільно висловлюючи свою точку зору.

При цьому зміст оповідання не губиться, але помітно різноманітиться й пожвавлюється.

Крім того, в онегинской строфі

дотримується стругаючи послідовність розташування чотиривіршів. Пушкіна прагнув уникнути монотонності, для нього був важливий не тільки формальний, але й змістовний принцип розташування рядків. Тому кожний чотиривірш у строфі самостійно.

У перших чотирьох віршах викладається загальна тема, а двустишие замикає цю тему, підбиваючи підсумок або по-новому її осмислюючи. У другому й третьому чотиривірші основна тема розвивається далі. У такий спосіб автор домігся того, що кожна строфа при своєї завершенности все-таки звернена до наступної строфи, пов’язана з нею.

Це дозволяє поетові міняти тон оповідання, зберігаючи при цьому власний голос.

Всім подіям роману, всім описам, мовленню діючих осіб віршована форма надає поетичність і музикальність. Вона підкреслює особливу роль авторського голосу в добутку, його ліризм і хвилювання.

Поет постійно бере участь у подіях. Він перериває сюжет роману, уводячи оповідання про свою біографію, ділячись із читачем думками, почуттями, мріями, висловлюючи свою точку зору. Ми раз у раз зустрічаємося на сторінках книги з безліччю прекрасних ліричних відступів – “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”. У них у поетичній формі виражається душа самого автора.

Вона з’являється в романі як самостійний, закінчений образ. Перед нами товариський співрозмовник, що довіряє своєму читачеві й очікує довірі у відповідь. Форми й теми його відступів різноманітні – від невибагливого жарту до сумних міркувань над долями героїв. І кожний вступ поета в оповідання захоплює, вражає, щиро радує.

Весь складний, насичений сюжет роману, все це “собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних” наповнений ліричними виливами автора, найчастіше досить смутними.

У своєрідному жанрі роману у віршах “Євгеній Онєгін” сюжет нерозривно пліток з авторськими міркуваннями, а кожна строфа, будучи частиною єдиного цілого, у той же час є завершеною художньою одиницею. Крім того, через розкриття авторського духу, через дослідження життя суспільства й людини, А. С. Пушкін розкриває перед нами всю історичну епоху, весь дух народного життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетична мова Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін”