Для Флобера характерна також певна подвійність тематики. У виборі Теми він постійно коливається між щоденністю й екзотикою. Екзотика в просторі й екзотика “у часі” – відхід у минуле – залучає Флобера із самого початку його творчої діяльності. Читаючи Феокрита, він зізнається: “У міру того як я заглиблююся в античний мир, мене усе більше наводнює безмірний сум, і я усе більше думаю про цій безповоротно збіглій епосі величної й чарівної краси, про цей трепетний світ, такому сяючому, барвистому, такому чистому, простому й різноманітному
Світі
Немов
Ці рядки написані Флобером ще в 1847 році, але вони визначають його відношення до екзотики смолоскипів і тамбуринів, лупанарів і таверн на всьому нього творчому шляху
И одночасно із цим у Флобера існує інша, протилежна тенденція. Він переконаний, що сучасний художник повинен сказати нове слово в порівнянні з античними письменниками: не віддаватися безроздільно зображенню
“Якими художниками були б ми, – пише він, – якби читали й любили тільки прекрасне, дивилися тільки на прекрасне, якби який-небудь ангел-хоронитель, що пекется про чистоту нашого пера, із самого початку усував з нашого шляху всі дурні знайомства, якби ми не зустрічалися з дурнями й не читали газет! Грекам це було дано, вони мали пластичну форму, який ніщо вже не поверне; виряджатися на їхніх манер для нас божевілля. На півночі потрібні не хламиди, а хутряні шуби.
Пояс Венери тріскотить на череві Санчо Панси. Замість ревного відтворення стародавніх крас треба витончити й придумати нове”.
Тому в “Мадам Бовари” він хоче створити новий, не героїчний, а повсякденний епос – “описати звичайне життя, як пишуть історію або епопею”. Але ми вже бачили, яке відраза викликає у Флобера опис звичайного життя буржуа: “Бовари служить для мене прекрасною вправою, але може викликати надалі пагубну реакцію, тому що вона вселить мені (як це ні нерозумно й ні слабко) найсильніша відраза до сюжетів, узятим з повсякденного середовища”.
И дійсно, Флобера починає тягти до сюжетів протилежним: “Східна казка налітає на мене поривами, овіваючи неясним ароматом, від якого шириться моя душа”. Він мріє про великий роман, “метафізичному, фантастичному й горлатому”. Він навіть збирається продовжити традиції Ариосто й написати лицарський роман з елементами “жаху й сміливої поезії”.
“Мене сушить тепер тяжіння до метаморфоз, пише він. – Мені хотілося б описати все, що я бачу, не так, як воно є насправді, а в перетвореному виді. Я не зміг би точно передати жодного реального факту, як би він не був прекрасний. Мені потрібно його ще більше розцвітити”. Так у самому процесі роботи над “Бовари” у Флобера виникають задуми інших, зовсім протилежних по стилі добутків. “Як мені хочеться скоріше закінчити “Бовари”… – говорить він, – щоб вступити в нову фазу життя й зрадитися “Чистій Красі”!
Мене знову захопила ідея. Баркаси я перетворюю у вітрильні судна, роздягаю минаючих повз матросів, щоб звернути їх у дикунів, що бродять нагишом по золотавих пляжах, думаю про Індію, про Китай, про свою східну казку (фрагменти якої приходять мені в голову). Мені потрібні гігантські епопеї”.
В іншому місці ці мотиви звучать ще определеннее: “Мені хочеться написати дві-три більших епічних книжки, це повинні бути романи, грандіозні по обстановці, зі змістовною дією й багатими деталями, пишними й у той же час трагічними, книги-полотна, розмальовані від верху до низу!” По суті, це вже програма ” Саламбо “. І дійсно, незабаром після опублікування свого першого роману Флобер у листі до пані Пиці де Женетт просить не судити його по “Бовари” (“тогоого, що я люблю, там ні”) і обіцяє “через якийсь час дати щось більше піднесене й у більше чистому оточенні”. Визначаючи річ по її основному колориті, Флобер говорив Гонкурам, що в “Мадам Бовари” він хотів передати “тон цвілі, характерний для існування мокриць”, а у своєму новому карфагенском романі хоче, навпроти, створити “щось багряне”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)