Творчість одного йз самих неабияких літературних талантів Миколи Васильовича Гоголя довелося на похмуру епоху Миколи I. Це були 30-і роки XIX сторіччя, коли в Росії після придушення повстання декабристів панувала реакція, всі інакомислячі переслідувалися, кращі люди піддавалися гонінням. Описуючи сучасну йому дійсність, Н. В. Гоголь стварює геніальні по глибині відбиття життя літературні Твори. У поле зору письменника попадають не тільки провінційні чиновники й поміщики.
Темою його тварчості стає вся Росія – на прикладі вдач і побуту
Гоголь писав: “В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все дурні в Росії, яку я тоді знав… і за одним разом посміятися над всім”. Героями комедії Гоголь зробив чиновників повітового місто. Завдяки на перший погляд простому сюжетному ходу (проїзного дрібного чиновника приймають за ревізора) автор у всій повноті розкриває характери героїв, їхні вдачі й звички. Яка ж Росія в мініатюрі – місто, з якого “хоч три роки ськакай, ні до якої держави не доїдеш”? “На вулицях шинок, нечистота!” Біля старого забору, “що біля шевця…навалене на сорок вазів усякого
А як живеться “купецтву” так “громадянству”? Хто обібраний, хто випоротий, у кого синці на вилицях від ретельності Держиморди; арештанти не годовані, у лікарнях сморід і хварі “всі як мухи видужують”. Довідавшись про майбутній візит державного інспектора, чиновники міста відразу намагаються навести порядки у своєму місті.
Алі до чого звадяться їхні зусилля? До дотримання зовнішніх пристойностей (зняття мисливського гарапника, що висів у присутності, збирання вулиці, по якій поїде ревізор). “Щодо ж внутрішнього розпорядження й того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу ськазати. Та й дивно говарити: немає людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів. Це вже так самим Богом улаштоване”, – говарить городничий.
Таким чином, Гоголь показує, що побут провінційного міста визначається відношенням чиновників до своєї служби. Мі бачимо, що ті, хто в силу свого громадського обов’язку покликаний протистояти беззаконню й піклуватися про благо городян, загрузнули в хабарництві, пиятиках, картярських іграх і плітках.
Городничий, наприклад, з гордістю повідомляє: “Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдуривши!” Йому вторити суддя: “Я говорю вам відверто, що хабарничаю, алі чим хабара? Борзими щенятами.
Це зовсім інша праворуч”. Поштмейстер, вислухавши доручення (“усякий аркуш атак трошки роздрукувати”), наївно зізнається: “Знаю, знаю, цьому не вчите, це я роблю не ті щоб з обережності, а більше йз цікавасті: смерть люблю довідатися, що є нового на світі”. Всі стварені Гоголем у комедії “Ревізор” образи чиновників втілюють типові риси, характерні для державних службовців миколаївської Росії. Крім вульгарності й лукавства, вані відрізняються вкрай низькою освіченістю.
Мі бачимо, що самим “начитаним” з персонажів є суддя Ляпкин-Тяпкин – за всі своє життя він прочитавши п’ять або шість книг і “тому трохи вільнодумний”. Повна безпринципність, корисливий розрахунок, зловживання службовим становищем – такі вдачі повітоваго чиновництва. Цікава, що казнокрадства, хабарництва, грабіж населення – ці жахливі по своїй суті пороки – показані Гоголем як повсякденні й навіть цілком закономірні явища. І від у місті інкогніто з’являється ревізор, що представляє собою небезпека для всіх чиновників, алі особлива для городничего.
Адже з його перший попит, та й гріхи в нього посерьезнее: у руки пливуть не тільки “шуби й шалі” так “лантухи товарів від купців”, а й державна ськарбниця, засоби, відпущені на благоустрій міста, на соціальні споживи. А це швидким розпорядженням не поправиш: “не вивезеш гори сміття, не прикриєш солом’яною віхою порожнеч і руїн, не вибудуєш церкву, а головні – не змусиш мовчати всіх ськривджених”. Комічність ситуації полягає в тому, що в готелі живе не ревізор, а жалюгідний “елистратишка”, що промотавши в Петербурзі всі сваї гроші.
А чиновники перед ним тріпотять. Не розпізнав “фитюльку”, “пустушку” і сам городничий. Кожну репліку переляканого Хлестакова ще більш переляканий Антон Антонович сприймає зовсім в іншому змісті.
Ті, що Хлестакова прийняли за ревізора, говарить про ті, у якому ступені чиновники залякані такими що перевіряють. Тім самим Гоголь підкреслює, що для Росії в ті часи інспекторські наїзди інкогніто були звичайним явищем.
І звичайно, ревізора всюди зустрічали так, як зустріли Хлестакова: йому був даний хабар, а ще гостюючи потрібно було підпоїти, щоб розвідати все окончательно. Хто з ревізорів відмовлявся від смачного частування! Зрештою події обертаються таким чином, що ревізор уже “фельдмаршал”, зять Антона Антоновича й заступник сімейства… Комедія Н. В. Гоголя “Ревізор” відразу ж стала одним із самих популярних добутків свого години, що свідчить про близькість до життя описаних у ній подій і реалістичності персонажів. Говорять, що навіть сам цар Микола I, побачивши повітових чиновників, ськазав, що вже мав можливість раніше бачити їх – у комедії Гоголя “Ревізор”. І дійсно, створений у цьому літературному шедеврі “малий мир” не припускає, що за його межами існує мир інший, що відрізняється від цього.
Не випадкова сам автор комедії називав місто, у якому відбувається дія, “збірням містом всієї темної сторони”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)