Багатьом віршам видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка судилася щаслива доля: вони житимуть вічно, бо стали народними піснями. Андрій Самійлович зростав із піснею, яку чув із маминих уст, на вулиці в рідному селі. І сам любив співати, змінюючи в піснях кінцівки, щоб всі вони були щасливими.
А першу власну пісню до кінофільму Олександра Довженка “Щорс” написав Малишко в тридцять шостому році, коли він був ще молодим літератором. Тоді прийшов до нього Довженко і сказав: “Мені потрібна пісня до фільму. Для Богунського
Це має бути героїчна пісня”. Тричі змінював Малишко слова і врешті догодив Довженку, який любив молодого поета й іноді говорив: “Якби я не був самим собою, то хотів би бути тобою, Андрію”.
Наприкінці сорокових років поет познайомився з композиторами Майборода-ми – Платоном та його братом Георгієм. А згодом товаришування поета й композиторів перейшло в справжнє побратимство на все життя. Більшість пісень створюють композитори на вірші, а Малишко часто писав слова до вже написаної музики.
Так була написана пісня “Ми підем, де трави похилі”.
Але
Цікава історія створення однієї з найвідоміших пісень Андрія Малишка – “Пісні про рушник”. У 1958 році режисер М. Мишурін знімав фільм “Літа молодії”. Там був епізод, де герої фільму – юнак і дівчина – їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, у який мати загорнула в дорогу нехитру їжу, і пригощає дівчину. Режисер запропонував: “А що як ми дамо юнаку пісню про рушник”.
Платону Майбороді ця пропозиція сподобалася. Він подзвонив Малишку в санаторій, де той відпочивав, давши початок вірша. Наступного ранку поет по телефону продиктував вірш. Під час демонстрації фільму пісня блискавично облетіла країну, зачарувавши слухачів. Серпанком найніж-нішої любові й шанобливості огорнутий у вірші образ матері.
Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю. Ця віра втілена в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини, материнське благословення:
І в дорогу далеку Ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний На щастя, на долю дала. Багато можна назвати пісень на слова Андрія Малишка. Серед них – “Київський вальс”, “Білі каштани”. І звичайно ж, незабутнє “Вчителько моя”.
Вона була присвячена улюбленій учительці Платона Майбороди Олені Павлівні Дзіваківсь-кій, з якою композитор спілкувався до останніх днів її життя.
Лебединою піснею Андрія Малишка стала пісня “Стежина” якою поет прощався з життям. Вірш “Стежина” він написав за 9 днів до смерті. Його останні думки були звернені до стежки, яка вела до батьківського дому: Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці скільки літ Ота стежина в нашім краю, Одним одна коло воріт. Поет пішов із життя, але не з серця людського. Його ніжність, його світлий образ, поетичний голос навіки збереже в своїй пам’яті народ, співаючи пісні на вірші Андрія Малишка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)