Наш народ здавна славиться поетичністю, почуттям прекрасного, здатністю передати красу життя і душі хвилюючими мелодійними піснями.
Андрій Малишко, мабуть, з дитинства увібрав у себе душу українського народу. В його піснях і рідний край, і материнська любов. Він був музично обдарованою людиною, мав чудовий голос, добре співав, грав на музичних інструментах. Поет створив багато пісень, та найдорожчою перлиною творчості стала “Пісня про рушник”:
І твоя незрадлива материнська
Ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні
Мати вірить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Ця пісня облетіла весь світ. Вона краяла серця українцям, які живуть далеко від своєї Батьківщини, нагадувала, чиї вони діти. Кожен, хто співав цю пісню, згадував рідну матір:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі
Проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Про рідну стежину, яка веде до рідного дому, написав А. Малишко у поезії “Чому, сказати, й сам не знаю”. Та стежина живе в серці, зігріває душу, допомагає, і нема їй кінця-краю:
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.
Багато пісень створив А. Малишко, роблячи світ добрішим, а людей щасливішими.