Перший ліричний вірш “Елегія” починає собою тему розчарування, що виражається в ряді Віршів і досягає своєї кульмінації у вірші “Монолог”. Цьому добутку приділена особлива увага. Воно займає всю сторінку, від верху до низу, і закінчується віньєткою. Видно, що Лєрмонтов надає йому велике значення.
У вірші “Монолог” розчарованість виходить із особистого плану й здобуває суспільне звучання, як крик покоління, приреченого на бездіяльність: До чого глибокі познанья, спрага слави, Талант і палка любов волі, Коли ми їх ужити не
И задушливо здається на батьківщині, И серцю важко, і душа тужить….
Через дев’ять років мотив “Монологу” буде продовжений і розвинений в “Думі”. Після перекладів із Шиллера треба набіло переписаний вірш “Молитва”. У цьому вірші є одне виправлення, характерна для юнака Лєрмонтова.
Він шукає більше сильних виражень: “жадібний” погляд він виправляє на “голодний”.
Вірш “Молитва” розвиває думку, який закінчився попередній зошит, – думка про любов до землі. Звертаючись до бога, поет просить
Зошит завершується трьома поемами: “Демон”, “Олег”, “Два брати”. Кожна виражає одну з тем юнацької лірики Лєрмонтова. В “Олегові” – спрага діяльності, туга за боротьбою:
Ах, був час, час боїв На милій нашій стороні
Перший нарис “Демона” безпосередньо треба за “Молитвою”. Він без заголовка. Написаний швидким нервовим почерком, як пишуть, коли, нарешті, виливається те, що давно нагромадилося, але ніяк не могло знайти собі вираження
Сумний демон, дух изгнанья так починається поема
Похмурий демон ліричного вірша попереднього зошита перетворився в сумного духу вигнання. Він літає над грішною землею й тужить, як тужать люди. Цей образ вигнанця небес – відповідь на ліричне звертання поета до бога:
Не обвинувачуй мене, всесильний, И не карай мене, молю. Нарешті, у поемі “Два брати” – земні радості, людські страсті
Зимовий ранок. Двір покритий пухнатим снігом. Вузька доріжка протоптана до хвіртки. По ній іде двірник у кожусі й рукавицях, з лопатою.
Він відгрібає сніг від воріт. На двір повільно в’їжджають навантажені розвальні, потім інші, ще й ще. Обоз із провізією приїхав з Тархан. Надворі починаються лементи й біганина. Тягнуть мішки з борошном, несуть морожених курей, гусаків, індичок, величезні сулії з наливкою, банки із соліннями й вареннями.
Обоз розвантажений. Втомлені коні пофиркивают у стайні. Сніг надворі притоптаний.
Валяється неприбраний гній, жмути сіна, напорошено солом.
Вечереет. Загоряються вогні. Через сіни, кухню, дівочу, по дерев’яним сходам з перильцами можна піднятися вмезонин.
Темний, вузький коридорчик з низенькими дверцятами – одна з них у кімнату, де живе Лєрмонтов. – У кімнаті мезоніну низька стеля, маленькі вікна. Тут коштує дерев’яне ліжко, письмовий стіл, шафа із книгами. Глобус, поруч карта, над диваном кілька гравюр. Серед книг, що вишикувалися на полку, – “Кавказький бранець”, “Бахчисарайський фонтан”, “Цигани” Пушкіна, альманах “Полярна зірка” на 1825 рік, видаваний Бестужевим і Рилєєвим, з уривком з “Братів розбійників”, сім глав “Євгенія Онєгіна”, що виходили окремими книгами з 1825. по 1830 рік. Інша полиця туго набита синіми книжками журналу “Московський вісник”.
Багато книг на іноземних мовах: товстий тім Байрона, “Гамлет” Шекспіра, “Розбійники” Шиллера, твору Шеллинга.
У квітні 1830 року Лєрмонтов пішов з пансіону, після того як указом від 29 березня цей навчальний заклад був позбавлений своїх споконвічних привілеїв. Реорганізація пансіону відбулася в результаті відвідування його царем. Микола І побував у пансіоні інкогніто й залишився незадоволений порядками, далекими від його ідеалу – казарми. Відхід Лєрмонтова з пансіону був, певною мірою, актом протесту.
Зошита 1830 року вводять нас у коло філософських шукань Лєрмонтова періоду його отроцтва, у мир його мріянь про героїчне майбутнє й, одночасно, передчуттів трагічного кінця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)