Твір за романом Д. Дефо “Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”. Бурхливе море. Величезний вал набігає на корму шлюпки.
У ній намагаєть ся врятуватися команда корабля, який сів на мілину. Хвиля ніби збирається поховати людей у морській безодні. Ще один вал викинув лише одного моряка на берег, інші лишилися під водою.
Цим моряком був Робінзон Крузо.
Радість, яку відчував Робінзон від щасливого спасіння, швидко минула. Він згадав про загиблих товаришів, і його серце огорнув сум. Слідом за ним прийшла тривога. Робінзон
У нього не було ні їжі, ні прісної води. Яке майбутнє чекає на нього? Або він помре від голоду, або його розірвуть люті звірі.
Робінзон не міг навіть полювати, не міг оборонятися від хижих звірів бо в нього не було ніякої зброї. І ось тоді до самотньої людини на незаселенім острові приходить відчай.
Він утішав себе думкою, що могло б статися ще гірше. Розум йому говорив, що все не так і погано. Послухавши голосу свого розуму, Крузо почав миритися зі своїм становищем. Він перестав дивитися на море з надією побачити
Усі думки Робінзон спрямував на те, щоб пристосуватися до умов свого життя.
Спочатку він перевіз зі свого корабля їжу, одяг, зброю, порох, ножі, ножиці, теслярські інструменти. Потім почав влаштовувати собі житло. Завдяки невпинній щоденній праці життя Робінзона на “острові Відчаю” стало потроху налагоджуватися.
Він збудував хатину, обробив поле, приручив кіз, видовбав човна.
Крузо поступово починає відчувати себе господарем на острові. Не бездумним власником, а дбайливим господарем. Робінзон був зачарований красою навколишньої природи, і тому ніколи не ставився до неї як споживач.
Що мав моряк на острові, йому могло вистачити, щоб пристойно прожити там кілька десятків років.
Звичайно, Робінзон страждав без спілкування з людьми. Спочатку від повної і самотності його рятували собака та кішки, яких Крузо перевіз із корабля на острів. Згодом він навчив говорити папугу. Птах так чітко і виразно вимовляв слона, що слухати його було дуже приємно.
А справжньою розрадою для Робінзона були Біблія й декілька книг, які він знайшов на кораблі. До того ж у нього була можливість вести щоденник.
Та найщасливїшим часом Крузо називає роки спілкування з П’ятницею. Врятувавши юнака від розправи людожерів, Робінзон робить його своїм вірним товаришем і помічником. Він навчає його говорити англійською мовою. І вчорашній дикун та людожер потроху прилучається до цивілізації.
Відколи П’ятниця оселився на острові, Робінзону жилося легко і приємно. Якби він почувався добре серед дикунів, то, мабуть, погодився б жити на острові довіку.
Так поступово, крок за кроком, Робінзон перетворює “острів Відчаю” на “острів Надії”.
Призвичаївшись до нових умов, Робінзон все ж таки упродовж довгих років життя на острові сподівався повернутися до Англії. І його мрія здійснилася. Після двадцяти восьми років, двох місяців й дев’ятнадцяти днів перебування на острові Робінзон Крузо повертається на батьківщину.
Роман Д. Дефо – це звеличення людини, яка не втратила надії, віри в свої сили навіть на безлюдному острові.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)