У листопаді 1898 року починається переписка двох письменників. Молодий Горький пише Чехову: “…я хотів би порозумітися Вам в щирій, беззавітної любові, яку відчуваю до Вас із часів молодих нігтів моїх, я хотів би виразити захват перед дивним талантом Вашим…”. Нам важко сказати, як ставився в той час до літературних досвідів Горького Чехов, але відповідний лист містить добрі слова: “Дружньо тисну руку”.
З Горьким зв’язаний один з деяких виступів Чехова із прямим поясненням своєї суспільної позиції. У 1900 році Чехов був вибраний
Здавалося б, не так вуж велика різниця в часі початку їхньої творчої діяльності (перше оповідання Горького “Макар Чудра” виходить у 1892 році, а перший збірник Чехова “У сутінках” – у 1887 році), але ця різниця в п’ять років досить відчутна. Горький пережив революцію і став засновником соціалістичного реалізму, Чехов не дожив до революції 13 років і вважався письменником,
Лікар, гуманіст, інтелігент, він ніколи б не прийняв кровопролиття і не виправдав би, як Горький, кров в ім’я святої мети. Ранній Горький весь пронизаний схованими цитатами із Чехова. Широко використовує він чеховські прийоми: відкриті зав’язки і фінал, тісне переплетення філософських ідей з побутовими життєвими подробицями. Він слідом за Чеховим розробляє толстовські ідеї.
У листі до Суворіна Чехов називає “основними положеннями” толстовства викриття війни і суда. Ще раніше, у 1886 році, виходить оповідання “У суді”, де показано не менш вражаюче, чим у романі “Воскресіння”, засідання суду. А у 1894 році Горький опублікував повість “Бідолаха Павло”, де описав “великий акт людського правосуддя” над Павлом Ареф’євим. Манера зображення суду надзвичайно схожа із чеховською.
Прокурор – добродушна людина з вусами, як у таргана, здатний надавати своєму обличчю люте вираження голодного бульдога, захисник, що зловживає жалібними словами. І на тлі цього гротескного зображення – трагедія нещасної людини, якої не дозволяють в останнє побувати на могилі вбитої їм жінки. Існує ряд горьківських оповідань, виразно орієнтованих на художню манеру Чехова. Очевидний зв’язок між “Чорним ченцем” і “Помилкою” Горького.
Однак чеховська ідея Ковріна про вибраність, трансформується і стає думкою про загальний порятунок людей Кравцова. Більш того, у чорного ченця Ковріна не вірить ніхто, ідея життя заради інших так сильно діє на Ярославцева, що він починає уявляти себе – ні багато ні мало! – учнем Рятівника. Згодом шляхи творчості цих двох письменників розходяться, але сполучні нитки ще зберігаються.
Обидва письменника нещадно зривають маски з реальності, указують на вульгарність навколишнього життя. І головне – чеховський і горьківський ідеал людини якийсь час (поки позитивним героєм Горького не став революціонер) схожі. У п’єсі “Дядько Ваня” Астров говорить про героїню: “Вона прекрасна, суперечки ні, але… адже вона тільки їсть, спить, гуляє, чарує нас красою – і більше нічого. У неї немає ніяких обов’язків, на неї працюють інші… А дозвільне життя не може бути чистим”. Майже те ж говорить і Фома Гордєєв: “Гарна людина і жити добре повинна”.
Горький знайде свій ідеал пізніше, у новому герої – революціонері, а Чехов так і не знайде свій ідеал. Незабаром Горький побачив обмеженість чеховського реалізму у відсутності заклику людей до героїчних вчинків, у відсутності культу людини – активного перетворювача дійсності. У листі до дружини, відразу після похорон Чехова, Горький пише про те, що вульгарність в остаточному підсумку восторжествувала над труною її викривача, і причину цього, безсумнівно, він бачить у пасивному їй протистоянні. Не є випадковим той факт, що рідним театром і для п’єс Чехова, і для п’єс Горького став МХАТ. Але якщо, за словами Станіславського, Горький – “головний зачинатель і творець суспільно-політичної лінії в Художньому театрі”, те п’єси Чехова – його головне психологічне джерело, “будуть відсутні його п’єси – театр втратить свій аромат”.
Цікаво, що обидва письменника переживали за долю п’єс один одного, хоча і писали принципово про різне. Правда, п’єса “На дні” здається іноді небагато чеховською.
У ній також відчувається безвихідність, що млоїть, гнітить задушливе повітря застояного життя… Там немає позитивного героя, що, вийнявши своє палаюче серце, вів би людей до світлого майбутнього. Там у людей взагалі немає майбутнього.
Горький частково використовує і деякі чеховські прийоми: його герої також не слухають один одного, невлад вимовляють символічні фрази. В одній зі своїх статей Блок сказав, що Горький не зовсім інтелігент. Засумніватися ж у тім, що щирим інтелігентом був Чехов, не може ніхто. Імовірно, звідси і бере початок настільки різного розуміння ролі інтелігенції в їхній творчості.
Для Чехова інтелігенція – це й той прошарок суспільства, що здебільше у душі ще більше опошляється від самовдоволеної свідомості приналежності до інтелігенції. А ті, хто болісно почуває, як Васильєв у “Припадку”, жах і бруд суспільства, змушені пити на ніч бром.
Інтелігенція Горького – “ломовий кінь історії”, які запропоновано винести на собі вагу предводительства, ведучи за собою народ, який буде завершувати справу революції. У написаному після смерті літературному портреті людини з “м’якою, милою посмішкою” видно – Чехов залишився для Горького таким, яким бачився письменникові змолоду.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)