Билина про Авдотье Рязаночке відбила конкретну історичну подію: безжалісне знищення Рязані в 1237 році ханом Батиєм. Набіги чужоземців на Русь тривали й після звільнення від монголо-татарського ярма, тому хан Батий названий у билині Бахметом турецьким. Залишившись одна в розореної ворогом Рязані, Авдотья Рязаночка, “молода женка”, відправилася до Бахмету турецького, щоб звільнити своїх співвітчизників з ворожого полона. Пройшовши “три застави великі” – ріки, озера глибокі; чисті поля широкі й темні ліси зі звіриною лютим, Авдотья
Уражений сміливістю й хоробрістю молодої жінки, він не тільки віддав їй полонених рязанцев, але й наділив золотом. Авдотья повернулася на батьківщину, в “Рязань опустілу”, і на це золото побудувала місто заново. Як старий король Бахмет турецький Воював він землю російську, Добував він стару Рязан-місто підлісну. Він стояв під містом зі своєю чинністю-армією.
Так й розорив Рязан-місто підлісну, Розорив Рязань-ді місто порожньо. Він у Рязані князів, бояр усіх вирубав, Та й княгинь, боярин-те тих живих у повний забрав,
Полонив він народу многи тисячі.
Йти^-те вона не шляхом, не дорогою. Так глибокий^-те ріки, озера широкі Ті вона пливом плила; А мелкие-то ріки, озера широкі Так ті чи вона бродом брела. Так чи пройшла вона заставу велику, А чисті поля ті широкі, Злодіїв-розбійників тих про полуднів пройшла (Як про полуднів злодії люті Те опочивши тримають).
Так прой-те другу заставу велику, Так темні ті ліси дрімучі, Лютих звірів тих об північ пройшла (Так об північ звірі люті Ті опочивши тримають). Приходила в землю турецьку До старого короля Бахмету турецькому, Так у його чи палати королівські. Вона той^-те-хрест-те кладе писаним-писаній-по^-писаному, А те^-те-уклін^-те веде з, Так вона б’є той^-те-корол-те чолом, низько кланяється: – Так ти, государ той^-те-корол-те Бахмет той^-те-турецький^-те! Розорив ти нашу стару Місто^-місто-рязан-місто підлісну,
Так ти князів наших, бояр всіх повирубил, Ти княгинь наших, бояринь тих живих у повний забрав, Ти брав полону народу багато тисячею, Ти завів повний у свою землю турецьку. Я молода женка Авдотья Рязаночка, Я залишилася в Рязані одинешенька. Я прийшла сюди до тебе, сама так изволила: Чи не можливо буде відпустити мені народу скільки-небудь полоненого, Хоч би той^-те-своє-те плем’я^-племені-плем’я-роду-племені? Говорить король Бахмет той^-те-турецький^-те: – Молода ти женка Авдотья Рязаночка! Як я розорив вашу стару Рязань підлісну, Так я князів, бояр я всіх повирубил, Я княгинь, бояринь так тих живих у повний забрав, Так я брав полону народу многи тисячі, Я завів повний у свою землю турецьку, Становил на дорогу три застави великі: Першу заставу велику – Ріки, озера глибокі.
Другу заставу велику – У чисті поля широкі Становил лютих злодіїв-розбійників. Так третю заставу велику – У темні ліси ті дрімучі Напустив я лютих звірів. Так скажи ти мені, женка Авдотья Рязаночка, Як ти ці застави пройшла й проїхала? Відповідь тримає женка Авдотья Рязаночка: – Ай ти, старий король Бахмет той^-те-турецький^-те!
Я ці застави великі Пройшла не шляхом, недорогою. Як я ріки, озера глибокі – Ті я пливом плила. А чисті поля ті широкі.
Те^-те-злодій^-те, розбійників – Те^-те-ті^-те я про полуднів пройшла (Про полуднів злодії – розбійники Вони опочивши тримають). Темні той^-те-ліс-те, лютих звірів –
Те^-те-ті^-те я опівночі пройшла (Об північ звірі люті Ті опочивши тримають). Так чи ті мовлення королеві прйлюбилися, Говорить старий король Бахмет той^-те-турецький^-те: – Ай же ти, молода женка Авдотья Рязаночка! Так уміла з королем мовлення говорити, Так умій попросити в короля з полона-то голівоньку, Так якої голівоньки більше вік не нажити буде. Так говорить молода женка Авдотья Рязаночка: – Ай ти, старий король Бахмет той^-те-турецький^-те!
Я заміж вийду так із чоловіком наживу. Так у мене буде свекор – стану кликати панотцем, Так чи буде свекруха – стану кликати матінкою, Але ж буду в них снохою слить. Так поживу із чоловіком – я синка народжу, Так випою-вигодую – у мене й син буде. Так стане мене кликати матінкою. Так я синка женю та й невістку візьму, Так чи буду я й свекрухою слить.
Так ще ж я поживу із чоловіком, Та й собі дочка народжу. Так випою-вигодую – у мене й дочка буде, Так стане мене кликати матінкою. Так дочку я заміж віддам, Так й у мене й зять буде, І буду я тещею слить. А не нажи_-те мені тієї буде голівоньки, Так мил-те братика улюбленого. І не видать-то мені братика буде століття й по століттю.
Так чи ті мовлення королеві полюбилися, Говори-те він женке такі слова: – Ай же ти, молода женка Авдотья Рязаночка! Ти вміла просити в короля з полона голівоньку, Так котре-те не нажити й століття буде. Коли я розоряв вашу стару Рязан-місто підлісну, Я князів, боярин-те всіх повирубил, А княгинь, бояринь я тих живих у повний забрав, Брав у повний народу багато тисячею,
Так убили в мене милого братика улюбленого, Не нажити мені братика буде століття й по століттю! Так ти, молода женка Авдотья Рязаночка, Ти бери-ка народ свій полоненний-то Так поведи його в Рязань до єдиного. Так за твої ті слова за учливие Так ти бери собі золотої скарбниці Так у мій^-те землі в турецький^-те, Так чи стільки бери собі, скільки потрібно. Отут женка Авдотья Рязаночка Брала собі народ полоненний-то, Та й взяла вона золотої скарбниці Так з тієї землі з турецький^-те, Так скільки їй було потрібно.
Так привес-те народ полоненний-то Так у чи ту Рязань в опустілу, Так вона побудувала Рязан-місто заново. Так з тієї пори Рязань стала славна, Так з тієї пори стала Рязан-те багата, Так чи отут у Рязані Авдотьино ім’я возвеличилося. Та й тим справа скінчилася.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)