* Мені рими потрібні; всіх готів зберегти я,
* Хоч весь словник; що склад, те й солдат
* Усі придатні в лад: у нас адже не гарад.
Сановний принцип поезії, а саме – відбиття життя у всій її повноті, чітко висловлений поетом. Поетична техніка є лише засобом, що відображає життя, а не чимсь застиглої й самокоштовним:
* Небагато відпочинемо на цій крапці.
* Що? перестати або пустити на?…
* Зізнатися вам, я в п’ятистопному рядку
* Люблю цезуру на другій стопі.
* Інакше стих те в ямі, то на купині,
* И хоч лежу тепер на канапе,
*
* По мерзлій ріллі мчуся я на возі.
* Що за лихо?
* Не все-таки гуляти пішки
* По невському граніті иль на балі
* Лощити паркет або скакати верхи
* У степу киргизької.
* Поплетуся-Ка Далеві
* , Зі станції на станцію шажком,
* Як говорять про той оригінал,
* Який, не годуючи, на рисаку
* Приїхав з Москви до Неви-Ріці.
Переходячи безпосередньо до оповідання, оповідач повідомляє, що років вісім назад у Покрова в халупі жила з дочкою “одна вдова”. Далі оповідач повідомляє, що в цей час халупи вже ні, що на її місці побудували триповерховий
* Дні три тому туди ходив я разом
* З одним знайомим перед вечірком.
* Лачужки цієї немає вуж там.
* На місці Її побудований триповерховий будинок.
* Я згадав про бабусю, про наречену,
* Бувало, що отут сиділи під вікном,
* Про ту пору, коли я був моложе,
* Я думав: чи живий вони? – И що ж?
* Мені стало смутно: на високий будинок
* Дивився я косо. Якщо в цю пору
* Пожежа його б охопив навкруги,
* Те моєму б озлобленому погляду
* Приємно було полум’я.
* Дивним сном
* Буває серце повне; багато дурниці
* Приходить нам на розум, коли бредемо
* Одні або з товаришем удвох.
Однак останні рядки надають пародійне звучання всьому уривку: меланхолійні спогади попросту оголошуються дозвільною дурницею й порожньою балаканиною, хоча рас сказчик відразу обмовляється, заявляючи, що “хто балакучий, того поголоска прославить” і що йому “доктором заборонена смутність”. Потім оповідач повідомляє, що дочка бабусі мала “смак утворений”, уміла грати на гітарі й співала: “Стогне сизий голубок”, попутно оповідач ремствує на смутність російських пісень. Автор уміло відтворить романтично-сентиментальний антураж:
* Зимою ставні закривалися рано,
* Але влітку до ночі розчинене
* Усе було в будинку. Бліда Діана
* Дивилася довго дівчині у вікно.
* (Без цього жодного роману Не обійдеться; так заведене!)
* Бувало, мати давним-давно хропла,
* А дочка – на місяць ще дивилася.
Дочка слухає нічні лементи котів і тужить. “По неділях, улітку й зимою” мати ходила з дочкою на богослужіння. Туди ж ходить якась графиня в “вроді гордовитої й суворої”. Оповідач порівнює неї з Парашею. Раптово вмирає стряпуха, і вдова з дочкою починають шукати нову. Параша йде на пошуки, відсутній майже цілий день, потім вертається з якоюсь дівчиною й представляє її як стряпуху.
Мавра (ім’я стряпухи) погоджується на мінімальну оплату. Незабаром з’ясовується, що нова стряпуха кепсько готовить і не вміє шити. У неділю мати з дочкою йдуть до обідні, Мавра залишається будинку. По дорозі вдову долають сумніву: не обокрадет чи їхньою годиною нова стряпуха. Вона вертається додому й бачить як куховарка голиться, “перед дзеркальцем Параші чинно сидячи”. “Куховарка”, закриваючи особу, кидається навтьоки.
Коли приходить Параша, мати їй розповідає про що происшли. Параша зачервонілася чи ні, Сказати вам не вмію; але Маврушки З тих пор як не було, – простиг і слід! Пішла, не взявши на сплату ні полушки И не встигши наробити важливих лих. У червоної дівчини й у бабусі Хто заступив Маврушу?
Зізнаюся, Не відаю й скінчити кваплюся.
* – “Як, хіба всі отут? Жартуєте!” – “Їй-богу”.
* – “Отож куди октави нас вели! До чого ж таку зняли тривогу, Скликали рать і з похвальбою йшли? Завидну ж ви обрали дорогу!
Ужель інших предметів не знайшли? Так немає чи хоч у вас нравоученья?”
* – “Немає… або є: хвилиночку терпенья…
От вам мораль: по мненью моєму, Куховарку даром наймати небезпечно; Хто ж народився мужчиною, тому Виряджатися в спідницю дивно й дарма: Коли-небудь прийде ж йому Голити бороду собі, що незгідно Із природою дамської… Більше нічого Не вичавиш із оповідання мого”. Таким чином, епічний розмах, що задається із самого початку настільки ретельним підбором образотворчих засобів, виявляється всього лише містифікацією, ще однією пародією на загальноприйняті стереотипи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)