Дізнались печеніги, що великий київський князь Святослав Ігорович в далекій Болгарії. Облягли, наче хмара, Київ. У місті плач і стогін: почався голод, бо не можна було з міста вийти й у місто ввійти. В цей час воєвода Претич з військом був недалеко за дніпром, але кияни не могли подати йому звістку і покликати на допомогу. Стали думати, кого послати до князя.
Визвався хлопчик. Взяв вуздечку і пішов. Вийшов з міста, спустився в яр, перебіг поле, вийшов з гаю і пішов, наче печеніг.
Ось і табір. Глянув – війська,
Як тієї сарани!
Коні ржуть,
На триногах казани.
А на сонці сяє зброя,
Сяють, блискають списи…
Як пробитися крізь хмару,
Як пройти через ліси?!
“де ти, Претич-воєводо,
Де ти, князю Святослав?!” –
Так собі подумав хлопець
І у когось запитав:
“Чи не бачили ви, дядьку,
Тут буланого коня?
Я пустив його на пашу,
Та й заснув на хвильку я… “
“Ні, не бачив… Ач, роззява!
Так колись ти і в бою
Задрімаєш і за хвильку…
Стратиш голову свою”.
Хлопчик пішов далі, питаючи по дорозі зустрічних печенігів, чи хто не бачив його коня. дійшовши до берега дніпра, оглянувся
Прибігає, важко диха,
Ледве встоїть на ногах…
Закричав – і гнів палає
В огняних його словах.
“Воєводо і вояцтво!
Ви гуляєте, орли,
А наш Київ, наче хмари,
Печеніги облягли”.
Розповів хлопчик, що, доки вони гуляють, в Києві люди вимруть від голоду і печеніги отримають славний Київ. Як почули вояки це, табір враз перетворився на вулик. Кожен брався до зброї.
Бо наш славний Київ повинен жити!
І злякались печеніги…
Крик пішов і залунав,
Що вертається з походу
Переможець Святослав.
Безліч літ уже минуло,
Вже давно в землі хлоп’я.
І давно вже в серці нашім
Вмерло лицаря ім’я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)