ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (1924 – 2009 р.) Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині. 1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії.
Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого – полон, і до лютого 1945р. – фашистські концтабори смерті. У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.
З
Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала “Дума про невмирущого” (1957), присвячена воїнському та
Протягом 60 – 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них: – “День для прийдешнього” (1964); – “Шепіт” (1966); – “Добрий диявол” (1967); – “Диво” (1968); – трилогію “З погляду вічності” (1970); – “Розгін” (Державна премія СРСР, 1980) – романну будову з чотирьох книг: “Айгюль”, “В напрямі протоки”, “Ой крикнули сірі гуси”, “Персоносфера”; – “Левине серце”, (продовженням “Левиного серця” став роман “Вигнання з раю” (1985)); – “Переходимо до любові” (1971); – “Намилена трава” (1974); – “Євпраксія”(1975); – “Південний комфорт” (“Вітчизна”, 1984). Одним із значних здобутків української прози став роман “Диво” (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману – Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: “Первоміст” (1972), “Смерть у Києві” (1973), “Євпраксія” (1975).
Подіям української історії XVI ст. присвячено роман “Роксолана” (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні – Роксолани – Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити “таємниці” характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця – таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі “Я, Богдан” (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя.
Панорамність, історіософські роздуми про долю України – такі риси найновішого роману письменника “Тисячолітній Миколай” (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово – це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди. Виступив П. Загребельний і з кількома п’єсами, створеними на основі романів – “Хто за? Хто проти?” (“День для прийдешнього”), “І земля скакала мені навстріч” (“З погляду вічності”); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв’ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів “Неложними устами” (1981).
До неї ввійшла повість-дослідження “Кларнети ніжності”, присвячена П. Г. Тичині. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: “Ракети не повинні злетіти” (1965), “Перевірено – мін немає” (1966), “Лаври” (1974), “Ярослав Мудрий” (1982). Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів.
Один із них – “Розгін” відзначено Державною премією СРСР, два – “Первоміст” і “Смерть у Києві” – Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників.
Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.
Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)