Чи не центральне місце у Творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета – це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина – це весь російський народ. Із самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне положення. Цьому сприяли й оповідання няньки, Орисі Родіонівни, і довге времяпрепровождение із двірським “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям двірської челяді. Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав принадність російського
Перейнявшись цим миром, занурившись у нього з головою, Пушкін, як ніхто інший, зміг оспівати у своїх віршах життя рідної країни, показав невичерпні духовні багатства російського народу, його красу й самобутність.
Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко й безпомилково відбив у своїх віршах їхньої думки й почуття, їхні прагнення й надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу.
Із глибокою повагою й симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед особою його музи всі народи були рівні.
Взагалі ця Війна, нав’язана народам Росії Наполеоном, дозволила поетові ще глибше перейнятися любов’ю до своїх співвітчизників. Як хотілося йому, тоді ще підліткові, устати в шеренги захисників, щоб не словом, а справою довести свою відданість Батьківщині. Згадуючи потім ці військові дні, поет напише:
Ви помнете: текла за раттю рать,
Зі старшими ми братами прощалися
И в покров наук з досадою верталися,
Заздрячи тому, хто вмирати
Ішов повз нас…
Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір. А як пишається поет своєю Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон:
Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний,
Москви уклінної
Із ключами старого Кремля:
Ні, не пішла Москва моя
До нього з винної головою.
Не свято, не прийомний дарунок,
Вона готовила пожежу
Нетерплячому героєві.
Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після її, доводилося випробовувати голод, нестаток і приниження, Пушкіна одночасно із цим висміював показний “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не випробовував ніяких фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від теперішньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному випадку свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати росіянин; хто спалив десяток французьких брошюрок, хто відмовився від лафіту й прийнявся за кислі щи”, – писав про їх Пушкін.
Патріотизм Пушкіна й у тім, що він протягом всього свого життя виступав захисником пригноблених і викривачем “барства дикого”. Як щирий патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вільної, її народ щасливим. У своїх віршах Пушкін призивав усіх, кому не байдужна доля Росії, на служіння їй:
Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!
Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значимості прогресивної діяльності пануючи, але разом з тим відзначав у діях Петра I брутальність і самовладність людини, що привыкли писати свої укази “батогом”.
Щастя батьківщини Пушкін бачив у волі російського народу. Тому й вся своя творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивав.
И росіянин народ оцінив діяльність свого заступника. Скільки років пройшло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальну творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін – гордість російського народу, і вже тепер можна із упевненістю сказати: поки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великого російського генія ніколи не заросте.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)