Пародія (грецьк. parоdia – пісня навиворіт, переробка на сміш ний лад) – один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи П. переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання, хоч не слід її плутати з бурлеском та травестією, які мають дещо відмінні характеристики. Запровадив П. еллінський письменник Гіппонакт (помер у 530 р. до н. е.). Це був поширений жанр в античну добу. “Циклоп”
Звертався до П. М. де Сервантес (“дон Кіхот”), Е. Роттердамський (“Похвала глупоті”), Ф. Рабле (“Гаргантюа і Пантагрюель”), дж. Свіфт (“Мандри Гуллівера”) та ін. Вагоме місце посідає П. в українському фольклорі (знаменитий “Лист до турецького султана” І т. п.); поширилася вона в часи “низового бароко” у творчості “мандрованих дяків”, а пізніше – І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, В. Самійленка, В. Еллана (Блакитного), Юрія Клена та Л. Мосендза, відомих за спільним псевдонімом Порфирій
Класичний приклад П. дав К. Буревій, котрий підписувався псевдонімом Едвард Стріха, розкриваючи убогість “пролетарської поезії” та глузуючи з галасливих декларацій авангардистів; особливо дошкуляв він антихудожній “політиці” комуністичної партії у літературі: Зробіть мені квиток партійний.
Навдовжки – кілометр! Навширшки – кілометр! І напишіть червоним на вогні. Це – Стріха Едвард – Рядовий
Загонів геніальних Геній! Напишіть:
Він сліз не має, Цей Едвард, А кров – барилами, Пожежами – вогонь
У Собі Носить
Нині до жанру П. звертаються представники неоавангардизму, зокрема Бу-Ба-Бу, які, загострюючи тенденції сміхової культури, вказують на “хворобливі” процеси у літературному житті, хибні художні принципи, пов’язані з імітат-мистецтвом колишнього соціалістичного реалізму. Крім основного засобу П., що полягає в іронічній імітації висміюваного зразка, у ній посилюється функція гіперболи, шаржування деяких особливостей літературного твору (тематики, образного ладу, композиції, персонажів, мовлення тощо), доведення їхніх рис до абсурду задля досягнення сподіваного сатирично-комічного ефекту.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)