В оповіданні “Свекор” зображено звичайну працьовиту родину. Головний герой – хлопчик Василько, наймолодший в сім’ї. Він розмовляє як дорослий, коментує найменший непорядок у хазяйстві, одним словом, бурчить, немов “свекор” – так прозвали його рідні. Алє, на мою думку, Василько – щирий та розумний, а його вчинки – особисті вдачі.
Мені дуже сподобалось те, як рідні вирішили провчити Василька. Хлопчик не хотів вчити азбуки і ходити до школи, відповідав матері: “Що мені та школа – хліба дасть?” Тож одного вечора
Треба, мабуть, когось женити та передати хазяйство до рук. Але “Миколі… у москалі треба йти. Петро не скінчив ще науки своєї… хіба Василь?” У хаті запанувала тиша. Василько був майже згоден, та й дівчина була на прикметі – чорноброва Ганна.
Хлопець поринув думами в майбутнє, дружина “обід варила б йому, сорочки прала…” На жаль, думки перервав батько. Він серйозно спитав сина, чи буде той податки платити, гроші заробляти, орати, косити… Це, звісно, був жарт!
Василько сам зрозумів, що ще замалий для того, щоб хазяйнувати. Тому він немає права засуджувати дії старших, “вчити батьків”. Цікаво, що рідні дали це (розуміти хлопцеві без серйозних розмов та покарань.
Правду кажуть, що добрими тоном та жартом можна досягти багато чого.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)