Пан з Сан-Франциско – на самому початку розповіді відсутність імені у героя мотивується тим, що його “ніхто не запам’ятав”. Г. “їхав в Старий Світ на цілих два роки, з дружиною і дочкою, єдино заради розваги. Він був твердо упевнений, що має повне право на відпочинок, задоволення, на подорож в усіх відношеннях відмінне. Для такої упевненості у нього був той аргумент, що, по-перше, він був багатий, а по-друге, тільки що приступив до життя, незважаючи на свої п’ятдесят вісім років”.
Бунин детально викладає маршрут майбутньої подорожі
Г. – один з багатьох пасажирів великого корабля “Атлантида”, схожого “на величезний готель з усіма зручностями, – з нічним баром, зі східними лазнями, з власною газетою”. Океан, що вже давно став у світовій літературі символом життя в її мінливості, грізності і непередбачуваності,
Бунин дає портрет свого героя : “Сухий, невисокий, негаразд скроєний, але міцно зшитий. Щось монгольське було в його жовтуватому обличчі з підстриженими срібними вусами, золотими пломбами блищали його великі зуби, старою слоновою кісткою – міцна лиса голова”. Важлива ще одна, як з’ясується згодом, оманлива деталь: “Смокінг і крохмальна білизна дуже молодили” Г.
Коли корабель прибув в Неаполь, Г. разом з сім’єю вирішує зійти з корабля і відправитися на Капрі, де, “усі запевняли”, тепло. Бунин не вказує, чи був зумовлений трагічний результат Г. у тому випадку, якщо б він залишився на “Атлантиді”. Вже під час плавання на маленькому пароплавчику до острова Капрі Г. почував “себе так, як і личило йому, – зовсім старим” і з роздратуванням думав про мету своєї подорожі – про Італію.
День приїзду на Капрі став “знаменним” в долі Г. Він передчуває вишуканий вечір в товаристві відомої красуні, але коли одягається, мимоволі бурмоче: “О, це жахливо”!, “не намагаючись зрозуміти, не думаючи, що саме жахливо”. Він долає себе, чекає в читальні дружину, читає газети – “як раптом рядки спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружилась, очі витріщилися, пенсне злетіло з носа… Він рвонувся вперед, хотів ковтнути повітря – і дико захрипів; нижня щелепа його відпала, освітивши увесь рот золотом пломб, голова завалилася на плече і замоталася, груди сорочки випнулися коробом – і усе тіло, звиваючись, задираючи килим каблуками, поповзло на підлогу, відчайдушно борючись з кимось”. Агонія Г. змальована фізіологічно і безпристрасно.
Проте смерть не вписується в стиль життя багатого готелю. “Не будь в читальні німця, швидко і вправно зуміли б в готелі зам’яти цю жахливу подію помчали б за ноги і за голову пана з Сан-Франциско, куди чимдалі – і ні єдина душа з гостей не дізналася б, що натворив він”. Г. “наполегливо бореться із смертю”, але затихає “в найменшому, найгіршому, найхолоднішому і сирому, у кінці нижнього коридору” номері. Через чверть години в готелі все приходить в порядок, але нагадуванням про смерть “вечір був непоправно зіпсований”.
У Різдво Христово тіло “мертвого старого, випробувавши багато принижень, багато людської неуваги” в “довгому ящику з-під содової англійської води” вирушає по тому ж шляху, спочатку на маленькому пароплавчику, потім на “тому ж самому знаменитому кораблі” вирушає додому. Але тіло тепер ховається від живих в утробі корабля – в трюмі. Виникає бачення Диявола, що спостерігає “корабель, багатоярусний, багатотрубний, створений гординею Нової Людини із старим серцем”.У кінці розповіді Бунин повторно описує блискуче і легке життя пасажирів корабля, у тому числі танець пари найнятих закоханих : і ніхто не знав їх таємницю і втому від удаваності, ніхто не знав про тіло Г. “на дні темного трюму, в сусідстві з похмурими і спекотливими надрами корабля, що тяжко долав морок, океан, завірюху.”.
Цей фінал можна трактувати як перемогу над смертю і в той же час як підлеглість одвічному кругу буття : життя – смерть. Т. Манн ставив розповідь в один ряд з “Смертю Івана Ілліча” Л. Толстого. Спочатку розповідь називалася “Смерть на Капрі”. Задум розповіді Бунин зв’язував з повістю Томаса Манна “Смерть у Венеції”, але в ще більшому ступені із спогадами про раптову смерть одного американця, що приїхав на Капрі.
Втім, як признавався письменник, “і Сан-Франциско, і усе інше” він вигадав, живучи в маєтку своєї двоюрідної сестри в повіті Єльця Орловської губернії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)