Основні мотиви віршів Ю. Федьковича
І. “Бо я правду лиш співаю та й за правду гину”. (Федькович – поет за покликанням. За словами І. Франка, він “вложив у свою поезію найкращу частину своєї душі”.)
ІІ. Ідейно-тематичне спрямування віршів Ю. Федьковича.
1. Роль поета й поезії в суспільному житті. (Творче кредо поета виражене в поезії “Нива”. Для розкриття своїх поглядів на призначення художнього слова Федькович скористався такими народними образами, як нива, оранка, жнива, женці. З поезії “Оскресни, Бояне” довідуємося,
2. Оспівування жовнірської недолі. (Поет відтворив у віршах народні погляди на солдатчину, змалювавши її як страшне соціальне лихо. Біль і туга звучать у словах ліричного героя поезії “При відході”, якого рекрутчина розлучила з коханою. З величезною силою зазвучали антицісарські настрої у поемі “Дезертир”.)
3. Возвеличення визвольної боротьби трудящих та їх ватажків. (У першій половині XVIII століття великого піднесення набула
4. Криваві сторінки історії. (Чимало віршів Федькович написав під впливом трагічних подій австрійсько-італійської війни. Це “Під Маджентов”, “Виправа в полі”, “Марш на Італію”, “Товариші”. У поемі “Лук’ян Кобилиця” автор показав під’яремне становище Буковини під гнітом Австро-Угорщини, показав підготовку до збройної боротьби за соціальне й національне визволення.)
5. Сатирична спрямованість поезій. (Федькович у поезіях розвінчував цісарський уряд, церкву, українську реакційну буржуазію. Вірш “Пречиста діво, радуйся, Маріє!” – їдка пародія на церковний спів. У цьому творі автор виступає проти ганебного антинародного правопорядку, вояччини, класової нерівності. До сатиричних творів належить вірш “Страж на Русі”, у якому викрито католицький Рим, що насаджував і соціальне, і духовне рабство.)
III. Значення ліричної творчості Федьковича. (“Федькович – се талант переважно ліричний… так і здається, що автор співає та розповідає всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І саме в тому й полягає чаруюча сила його поезій, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова”, – писав Іван Франко.)