Оповідання й повести 90-х років, спрямовані проти жорстокого й вульгарного життя. Це оповідання написане після повернення Ч. з о. Сахалін. Образ в’язниці переслідує письменника й палата №6 – це в’язниця. “Усюди – палата №6.
Це Росія” (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно – хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати й сторожем Микитою.
Хворі схожі на арештантів, лікарня на в’язницю, де все перемішалося й важко відрізнити нормальної
Громів попадає в той заклад, де хворих не лікують а мучать.
Громов болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати,
Випливаючи цій ідеї він не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення хворих: ” У своїй нечесності винуватий не я а час”. Чехів повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагина: “Нас тримають тут за гратами, гноять, мучать, але це прекрасно й розумно, тому що між цією палатою й теплим кабінетом немає ніякої різниці. “Страданья нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усі горло”. Лише перед смертю Рагин зрозумів правду Громова, правду тих, хто не хоче, не може миритися з насильством.
Коли в палаті №6 Микита б’є його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його філософського світогляду. Наступає пробудження совісті, появи почуття провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно біль повинні були випробовувати роками ці люди. Рагин умер не від побоїв Микити, а від борошн що прокинулася совісти
“Будинок з мезамином” або друга назва – “Оповідання художника” – це значить, що будуть спогаду про передуманном і пережитий, а значить сповідь. Ведуться ідейні суперечки й розгортаються любовні історії кончающиеся сумно. Супротивником у суперечці виступає художник і старша сестра Ліда Волчатинова, а безладний і чудакуватий художник у якімсь ступені виражає мвсли автора. Він затверджує, що всі лиха людські – від грубої фізичної праці. Треба тільки звільнити людину від цього, а поки цього не відбулося, необхідно розділити працю на всіх.
Від цього одного він очікує великих і благих наслідків від людства.
Подібні погляди утопительни й наївні, але авторові вони подобаються, а думки й справи Ліди яка у своїх аптечках і бібліотечках видик головний засіб поліпшення життя народу авторові не по душі. Її обмеженість не в тім, що вона захоплена малими справами, а в тім, що цими малими справами вона всі й обмежує. Вони неї задовольняють, так само як і повітова гра в земський парламентарій. “Народ обкутаний ланцюгом великої, а ви її не рубаєте, а лише додаєте нові ланки”. Очевидно художник ближче до правди, чим розважлива Лідія, але в житті виявляється переможцем вона, а не художник разом з його любов’ю й бесполезнвми пейзажами. Але все таки у світлі вищих ценнотей тужливий вигук художника “Мисюсь! Де ти?” значить більше чим всі земські перемоги.
Жорстокості беруть не повну й не безумовну перемогу. Трилогія Чехова “Людина у футлярі”, “Агрус” – про любов. Наскрізна тема цих добутків – викриття “пошлостей вульгарної людини”.
Поєднує їхня ідея відокремити зміст людського життя. Футляр – Беликов уважав страх перед життям, це прагнення сховатися за формулу “як би що не вийшло”. З іншої сторони Беликовщина – активний характер.
Беликовщина паралізує все добре, чесне, вільне, усяке прагнення до кращого. “Він просто гнітив нас своєю обережністю, помисливістю, своїми чисто футлярскими міркуваннями”.
Беликов тримає в страху не тільки гімназію, але й все місто. “Стали бояться посилати листи, знайомити, голосно говорити й тд. “Підкорилися йому, терпіли його люди мислячі, знаючі, читаючі”.Боялися його тому що він був донощиком, шпигуном
(2 votes, average: 2.50 out of 5)