Досить часто всім класом ходили ми на екскурсію в картинну галерею. Багато часу витратила наша вчителька, щоб прилучити нас до чарівного миру мистецтва, навчити не тільки бути глядачами, але й уміти аналізувати побачене. Якось непомітно ми почали за полотнами бачити внутрішній мир художників
Сама не знаю чому, але найбільше довелися мені по душі роботи відомої художниці Катерини Білявий. Можливо, у нас із нею є щось загальне. Досить виразно згадую картину “Рідне поле”, це одне з найвідоміших полотен художниці. Ознайомившись із біографією
Вона жила серед природи й переносила її часточку на полотна. Перед очами простирається широке поле. Земля ще оповита сизим ранковим туманом, але вже грає квітами веселки. Незабаром наступить день, зійде сонце, а поки що все чекаючи пробудження. Поле художниця зобразила як неозорий простір земної кулі.
Воно таке широке, начебто безмежна морська широчінь, що досягає невиміряних далечіней. Кольори ніжні, ласкаві. Начебто сама Природа подарувала художникові фарби, які йдуть від чистої води, від рідної землі, від сонячного тепла. Червоні,
Ще мені сподобалася картина “Квіти й березоньки вночі”. На полотні зображені дві берізки в оточенні квітів. Вони обкутані вечірньою імлою. Промінь срібного місяця крізь густу крону дерев падає на червоні півонії, рожевих троянд.
Синя холодна гама картини створює ілюзію тихої, сповненої романтики української ночі. Здається, варто простягнути руку й доторкнешся до живих чудесних кольорів землі нашої, красі рідної природи. Картини Катерини Білявий приносять мені велике эстетическое насолода, торкають серце, наповнюють трепетною радістю, любов’ю до навколишнього світу