Оле́г ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба ) – український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939-1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944-†10.06.1944).
Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – відомий поет та письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім Олександр Олесь), мати – Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька. Родина в 1912-1919 жила заможно
Антоновича, 64/16, (на розі вул. Антоновича (Горького) та Івана Федорова). Будинок вцілів, але знаходиться в аварійному стані.
Навчання та наукова діяльність
У 1919-1923 здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 він разом із матір’ю виїздить з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який ще у лютому 1919 вимушений був поспіхом емігрувати до Австрії, користуючись придбаним дипломатичним паспортом з повноваженням атташе
Того ж 1923 родина Кандиб переїхала до Праги. Влітку родина переїхала до Ржевниців під Прагою, згодом далі – до Горніх Черношинець. Восени 1923 Олег разом з матір’ю повертається до Праги.
Батько залишається в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів та письменників.
Олег Кандиба поступає на платні річні матуральні курси Українського Громадського Комітету в Празі, які закінчує 11 грудня 1924 з відзнакою. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищій учбовий заклад.
Олег записується слухачем на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту ім. драгоманова в Празі. Цей інститут був заснований влітку 1923 року Українським Громадським Комітетом і до нього брали всіх бажаючих. Однак документи, що підтвердили б його навчання, не збереглися. Одночасно юнак записується на лекції в Український вільний університет.
За непідтвердженими даними в числі засновників був його батько Олександр Олесь (Кандиба). документи студента Кандиби не збереглися, однак лишилися спогади його вчителів та колег, а також Л. Винар віднайшов конспекти О. Ольжича занять з археології, які проводив проф. Вадим Щербаківський Тоді ж записався вільним слухачем філософського факультету Карлового університету в Празі. Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити по латині, став звичайним студентом університету. Роки навчання 1924-29. Будучи студентом (1928) отримав грант відНаукового Товариства ім.
Шевченка у Львові на експедицію в Більче Золоту. Член Пласту в Празі, на пластову тематику написав чудову поезію “Пластовий капелюх”. На цей час припадають початки наукової діяльності О. Ольжича, яку Л. Винар періодизує таким чином:
І. Роки 1925-1930 – роки навчання та археологічних розкопок у Чехословаччині і в Західній Україні. II. Роки 1931-1940 – період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльности О. Кандиби, час появи його основних наукових праць в різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з Гарвардським університетом і УВУ.
Цей період також охоплює заходи з організації Українського Наукового Інституту в Америці. III. Роки 1941 до травня 1944 – період принагідної наукової роботи. В цьому часі О. Кандиба був членом Археологічної Комісії НТШ (1941-1944), яку очолював Я. Пастернак.
Кандиба живе в підпіллю, але рівночасно збирає історичні і фолкльорні джерела, співпрацює з українськими вченими в західній і східній Україні.
Восени 1930 захистив дисертацію на звання доктор філософії на тему “Неолітична мальована кераміка Галичини”.
З жовтня 1930 по травень 1932 – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею Чехословаччини. У лютому 1931 року О. Кандиба одержав від Слов’янського інституту в Празі (Slovansky ustav) поважну наукову стипендію в сумі двох тисяч чеських корон на студійну породож в Німеччину і Австрію для збирання матеріялів для його дальших студій культури неолітичної кераміки. Проміжні результати його наукових досліджень друкують в поважному чеському журналі “Огляд передісторичний” і в серійному науковому виданні “Пам’ятки археологічні”.
У червні 1932 року провів рятункові розкопи чотирьох кістякових поховань ранньої бронзової доби в Кобилісах біля Праги. У цей час він активно популяризує археологію у празьких і львівських масових виданнях
Навесні 1932 року в Празі відбувся II Український науковий з’їзд, на якому працювала підсекція археології та історії мистецтв, де головував В. М. Щербаківський. Олег Кандиба робив дві доповіді. Обидві були присвячені українській мальованій кераміці.
Зокрема, археолог подає свою клясифікацію еволюції української мальованої кераміки і її типологію (він визначує шість основних керамічних форм) і приходить до висновку, що розвиток української мальованої кераміки є безперервний, органічний і тривалий.
За деякими даними, після з’їзду в Ольжича виникли серйозні теоретичних розбіжності зі Щербаківський та іншими послідовниками школи Любора Нідерле і він був вимушений звільнитись з кафедри археології УВУ і з числа співробітників археологічного відділу музея. Водночас, у спогадах О. Оглоблина 1956 року про В. Щербаківського про такий інцидент не згадано, натомість стверджується, що В. Щербаківський “створив свою наукову школу, й серед учнів його були визначні археологи, як приміром др. Олег Кандиба”.
Брав участь у I Міжнародному конгресі доісторичних і Протоісторічних наук, що відбувся в тому ж році в Лондоні, підготувавши доповідь “дністро-дунайська неолітична область”, однак особисто на конгресі не був, оскільки у той час брав участь у американській археологічній експедиції до Югославії. Восени 1932 року О. Кандиба взяв участь в археологічних розкопах печери доміка на Словаччині, які проводив д-р Й. Бем (J. Böhm) з чеського державного Археологічного Інституту.
Надалі його участь у історичних конференціях звелося до передачі тез своїх робіт для ознайомлення. Публікував статті, розвиваючі окремі положення своєї дисертації. Нетривалий час працював у музеях Відня і Берліна.
Це була діяльність самостійного дослідника.
З літа 1932, завдяки протекції доктора Володимира Фавкса (Vladimir Fawkes), який в 1932 захищав дисертацію в Празі, першого директора Американської школи доісторичних досліджень (АШдІ), Кандиба бере участь у роботі 12-го польового семестру цієї школи. Там протягом 3-4 тижнів він знайомив американських студентів з особливостями проведення розкопок та культурою регіонів Європи в епоху неоліту. Ця робота давала пристойний заробіток (близько 1000 долл.), що дозволяв скромно прожити до наступного сезону.
Відтепер участь в щорічних літніх експедиціях студентів АШдІ (до 1938 включно) стає джерелом його доходів.
Дискутивним питанням лишається поїздка 1938 за завданням Проводу ОУН в складі делегації (Віктор Курманович, Ярослав Барановський, Роман Сушко) Олега Кандиби до США. Мета їхнього візиту – організація Українського наукового інституту в Америці (УНІА). УНІА ніколи створений не був. Засновникам (професор університету в Міннеаполісі О. А. Неприцький – Грановський і провідник ОУН Олег Кандиба) не вдалося узгодити необхідні документи, насамперед, статут новостворюваного університету. Читання лекцій у Гарвардському університеті є непідтвердженою гіпотезою.
Водночас Л. Винар вважає, що поїздка взагалі не відбулася. У рамках підготовки збірки під егідою УНІА підготував та опублікував статтю з археології. Збірка вийшла друком лише у жовтні 1939.
Стаття до цього збірника стала останньою прижиттєвою науковою працею Кандиби.
Загалом діапазон наукової діяльності О. Кандиби охоплював, крім археології, історію, історію мистецтва, етнографію, літературу.
Із початку 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: “Літературно-Науковий Вістник”, “Вістник”, “Обрії”, “Напередодні” празьких “Студентський вістник”, “Пробоєм”.
Діяльність у лавах ОУН
Із молодих літ Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 – член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів ОУН, особисто Євгена Коновальця.
В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів.
В кін. 1930-х рр. редагував часопис “Самостійна думка”, перетворивши його на орган ПУН. У 1938-1939 брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення – Карпатської України – в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці.
Після листа угорських вчених на захист вченого уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу та Уласа Самчука. Протягом 1939-1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.
На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941-1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру – Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту Андрія Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН.
У Львові одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною).
25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Олег Кандиба – автор поетичних збірок “Рінь” (1935), “Вежі” (1940) та посмертно виданої “Підзамче” (1946), перевиданих у збірках “Поезії” (1956) та “Величність” (1969), ряду праць з археології, серед яких “Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes” (1937).
Вшанування пам’яті
Олег Ольжич справив помітний вплив на літературу української діаспори. Олекса Стефанович присвятив йому кілька віршів.
Про Олега Ольжича знято повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм-трилогію за сценарієм Леоніда Череватенка, режисер Аркадій Микульський “Я камінь з Божої пращі… “, , що об’єднує стрічки: “Ольжич” (1996), “доба жорстока, як вовчиця”, “Незнаний воїн” (2000). Фільм удостоєний Національної шевченківської премії 2002-го року.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)