“Жил на свете рицар бедный… “
А. Пушкін
Коротке життя Олександра Олександровича Блока (1880-1921) відокремлена від нас вже десятиріччями. І кожне з цих десятиріч наповнене подіями великого історичного значення.
Але, чим дальше відходимо в ми в часі від Блоку, тим ближче до нас основне, головне в його творчості, яке звільнене від всього часового, раптового, наносного, ти ясніше його живий зв’язок з духовним життям людини нашого часу.
Це відчуття близькості Блока сучасності чудово показав поет Олександр Прокоф’єв:
Александру
“Опять над полем Куликовым… “
А. Блок
Звал стихами и зови, зови,
Чтоб признался я в своей любви.
Снова признаюсь,
Даю присягу:
Я с твоим стихом в могилу лягу!
Сам читал и мне не раз читали,
Когда пальцы в пальцы заплетали!
Когда солнце опускалось низко,
Когда губы были очень близко,
Когда губы ближе не бывают,
Когда все на свете забывают!
Сам слыхал и слышали другие,
Те, чьи косы длинные, тугие,
Как в стихе летело слово в слово,
То, как сон, а то, как явь сурово.
Видел сам, со мной другие тоже:
Словно саблей, вынутой из ножен,
Словно
Бьется,
Льется,
Гнется
И трепещет!
Да, все чаще, чаще, а не реже,
Я стихами о России брежу…
Цей живий зв’язок поета наших днів з художником, творчий розквіт якого відокремлений від нас більше ніж півсторіччям, дуже повчальний.
Справжнє мистецтво живе людиною. Його сила і значення втому, що створюючи образи людей і картини дійсності, воно включає нас в безкінечно різний і складний процес життя, перетворює нас в його учасників, допомагаючи нам вийти далеко за межі свого безпосереднього досвіду.
Ця правда життя, ця людяність, яка заключна в творах мистецтва, зберігають силу дії далеко за межами тих епох, в які вони створюються, переростаючи воззрения самих художників, які пов’язані і обмежені в поглядах на світ предрассудками свого класу і свого часу.
Тому і живе для нас творчість Олександра Блока.
У нього є вірш, який міг бути епіграфом до всієї його творчості:
О, я хочу безумно жить!
Все сущее – увековечить,
Безличное – вочеловечить,
Несбывшееся – воплотить!
Пусть душит жизни сон тяжелый,
Пусть задыхаюсь в этом сне;
Быть может, юноша веселый
В грядущем скажет обо мне:
Простим угрюмство – разве это
Сокрытый двигатель его?
Он весь – дитя добра и света,
Он весь – свободы торжество!
5 февраля 1914 г.
Але мрія про щасливу та вільну людину зіткнулася з неподоланою та безжалісною реальністю, і це невирішене протиріччя оприділяло трагічну контрастність творчості Блока; образ веселого хлопця витіснявся в його поезії образом мерця, який ходить серед людей.
Через всю лірики проходить образ одинокої, помираючої людини, і за цим трагічним характером читач побачить той склад життя, який привів людину до падіння та загибелі в старому світі.
Я пригвожден к трактирной стойке.
Я пьян давно. Мне все – равно.
Вон счастие мое – на тройке
В серебристый дым унесено…
26 октября 1908 г.
Але Блок не був би великим поетом, якщо б він лишився в стороні від могутнього підйому визвольної боротьби в Росії. Тема Батьківщини з все більшою повнотою входить в його творчість, його вірші про Росію звучать з некрасовською силою і простотою.
В голодной и больной неволе
И день не в день, и год не в год.
Когда же всколосится поле,
Вздохнет униженный народ?
15 февраля 1915 г.
Які би не були міцні зв’язки з його старим світом (сім’я, середовище, виховання, літературні зв’язки, багато в його світопізнанні), він рвався вперед, до іншого, нового світу людських відносин.
“Минуле дивиться в майбутнє”, – так говорив він про сенс поетичної творчості, і це точніше всього оприділює саме його поезію.
Ось чому Блок зразу став на сторону Жовтневої революції і створив поему “Дванадцять”, яка стоїть на початку радянської поезії.
Конфлікт Блока з життям, з оточуючим його суспільним укладом, з усім його середовищем був глибоко трагічним. Дуже здалека, помиляючись, йшов він до народу, к батьківщині, до революції. Але людська трагедія, але смерть людини може бути гарантією майбутньої перемоги, якщо смерть ця свідчить про підвищення інших величин людського духу.
Ця велич і зближує Блока, його творчість з нашим часом. Ліричний герой його поезії – це людина в повному змісті цього слова. Костянтин Федин зберіг слова М. Горького про Блока: “Особливо раджу познайомитися з Олександром Блоком.
Обов’язково познайомтесь. Це… Це…
Горький мовчить, шукаючи правильне слово. Але слово не знаходиться. Він з нетерпінням, але майже безмовно барабанить пальцями по столу.
Раптом піднімається та випрямляється – дуже високий, худий – повільно проводить рукою зверху вниз, від голови до ніг.
– Людина, – вимовив він тихо и на мить стоїть не рухаючись”.
Велич Блока як художника складається в тому, що він зумів відчути основні протиріччя своєї епохи і з великою художньої силою перевести їх на мову лірики, тобто показати, як відображались вони в самих глибинах людської свідомості.
В епоху бурь и тревог, – казав він, – нежнешие и интимнишие стремления души поета также преисполняются бурей и тревогой.”
Ось чому історія души поета, яка росказана в його віршах, з відвертістю виступає перед нами і як історія його епохи.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)