ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН (03.08.1833, с. Григорів, тепер Бужинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.10.1894, Львів) – літературознавець, громадський діяч.
Народився в родині священика. По закінченні духовної семінарії та академічної гімназії у Львові працював гімназійним учителем класичних мов (1868). По закінченні Львівського університету (1865) став доктором філософії, 1877 р. – професором руської (української) мови і літератури; декан філософського відділу.
У 1877 – 1894 рр. був головою товариства “Просвіта” у Львові, організував видання
О. Огоновський – автор навчальних книжок для гімназій “Хрестоматія староруська”, “Граматика руського язика”, а його “Studien auf dem Gebiete der rutheni – schen Sprache” (“Студії на полі руської мови”) І. Франко вважав “найціннішою науковою працею”. О. Огоновський здійснив перше українське наукове видання “Слова о полку Ігоревім”
Поема Тараса Шевченка” (1879), за його редакцією вийшли перші два томи “Кобзаря” Т. Шевченка із статтею “Дещо про життя і літературну діяльність Т. Шевченка” (1893). Ці праці, крім історично зумовлених фактичних неточностей і неповноти, позначені “естетичним доктринерством” (І. Франко).
Виступав з критичними статтями про творчість О. Кониського та ін.
Велике значення для свого часу мали університетські лекції О. Огоновського, які пробуджували інтерес до національної літератури, живої народної мови. Позитивною була й нова для української культури практика періодичної публікації лекцій та їх обговорення. Цикл статей у журналі “Зоря” під назвою “Коротка історія літератури руської” являв собою бібліографічний огляд давнього українського письменства до І. Котляревського з широким історіографічним вступом.
1887 р. він вийшов окремою книгою як перший том “Історії літератури руської”. Наступні п’ять томів цієї фундаментальної праці присвячувались огляду української літератури XIX ст. Тут О. Огоновський “перший з муравлиною пильністю стягнув докупи масу біографічного і історико-літературного матеріалу”, і саме в цьому полягало його значення для свого часу і для наступних поколінь спеціалістів як “багатий магазин відомостей” (і.
Франко), що здебільшого залишалися належно науково не систематизованими та історично не осмисленими; літературний процес оцінювався за звуженими й застарілими критеріями народності (вірність національним “святощам”, народному світогляду й мові). Ці вади стали об’єктом суворої критики з боку О. Соболевського, О. Пипіна, І. Франка, а згодом С. Єфремова, Д. Чижевського, О. Біленького та ін.
Літ.: Пыпин А. Особая история русской литературм // Вести. Европы. 1890. № 9; Біаецький О. Шляхи розвитку дожовтневого українського літературознавства: Зібр. праць: У 5 т. К., 1965. Т. 2; Історія української літературної критики.
К., 1988.
П. Федченко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)