Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі.
У повісті “Кайдашева сім’я” автор так майстерно створив своїх персонажів, то вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка “…наклала
Гроші втікали до шинкаря”. Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, “запиваючи давнє панщинне горе”.
На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п’яницю.
Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, “наче
Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона “припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини…
Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала…” Але через сварки і гризню невістка “не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком”. Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним.
Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою.
Описав письменник і тогочасну молодь – дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім’ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного.
Але кожен із них – чітко окреслена індивідуальність.
Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: “В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми”.
У протилежність Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім’ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сипа, каже про нього: “Мого Лавріна, проще вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають”.
Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карло бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін – убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона “..трохи бриклива, і в неї й серце з перцем”.
Вона любила працю. “Діло ніби горіло в Мотриних руках”.
Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: “Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім’ю сама”. Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.
Зовсім не така жінка лагідного Лавріна, Мелашка. Крім вроди, а була вона “рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина”, – Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: “Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем.
Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень”. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім’ї Кайдашів.
Присутні в повісті і такі кумедні персонажі, як баба Палажка Солов’їха і баба Параска Гріщиха. От вже з кого можна посміятись! Як собаки гризлися вони між собою і всіма сусідами. Ідучи до Києва, щоб їсти там за звичаєм свою двадцять першу паску, баба Палажка заходила до тих молодиць, з котрими вона лаялась, щоб попрощатися, “але як вона лаялась з цілим селом, то для неї довелося сливе не минати ні одної хати”.
Отакі люди сходять зі сторінок повісті: колоритні, типові і по-своєму оригінальні, вони так майстерно змальовані, що, незважаючи на декотрі негативні риси, їх образи западають у душу, залишаючи там теплі почуття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)