XX століття. Воно вже розпрощалося з нами, назавжди відійшло в минуле, стало історією. Яким воно залишилося в спогадах митців різних країн?
Наше століття почалося з того, що разом з вірою в Бога людство втратило моральні орієнтири. Віруюча людина стала сприйматися якоюсь недосконалою, зайвою. В умовах стрімкого технічного розвитку та державного насильства гармонія змінилася хаосом, а природа наче завмерла.
Все бачило XX століття: і революції, і тоталітарні режими, і світові війни, а це вимагало нових, особливих слів, звуків, ліній та форм.
Невипадково
Обрис без форми, тінь без відтінку,
Паралізована сила, жест без руху.
Ці рядки належать американцю Еліоту, який у своїй поезії зумів передати трагедію безплідної землі і спустошеної людини.
Картина Сальвадора Далі “Сталість
Австрійський пост Райнер Рільке не так песимістично уявляв наше століття. У його ліриці вже присутні божественні мотиви, мотиви кохання, ніжності. Саме богу співів Орфею він присвятив низку найкращих сонетів. Митець намагався спрямувати розірвану гармонію століття у “живий космос”, де панує, на його погляд, одухотвореність та спорідненість людини з природою:
О ти, високе дерево гінке,
Уже безлисте: опирайсь навалі
Небес, що ломляться в твоє гілля.
Дерево в австрійського лірика постає не тільки живим, воно мас душу, яка сумує. Пост примушує нас поглянути на світ по-новому, щоб відчути його первісну красу. А ось чеський поет Вітезлав Незвал висловив думку, що “реальність повинна задовольнити поетичний голод людства”. У творчості цього митця – гра почуттів, зацікавленість таємницями підсвідомих психічних процесів. Картина Пабло Пікассо “Обличчя миру” стала емблемою надії та очищення.
Голубка на картині зворушлива, наче дитина, непереможна, наче совість. Коли такий голуб в’є гніздо в людських думках, там не буде місця злобі, ненависті, насильству та неправді. Можливо, голуб, створений генієм поетів та художників, сповістить про нове відродження спустошеної землі та людини, яка розгубилась і заблукала на ній:
Я знаю всі місця, де голуб в’є гніздо,
Та найчастіше – у думках людини
Хай лице людське спізнає,
Всю користь краси
Під крилом задуми.
Нашому століттю не бракувало щирих почуттів. їх ми знаходимо в ліриці російських поетів – О. Блока, А. Ахматової, О. Мандельштама. В їхній поезії відтворюється образ безмежного світу. Життя постає як торжество краси, гармонії у світі.
Вас приймаю, недолі, погрози!
Ласко долі. – вітання тобі! –
Не так реальне, як ідеальне майбутнє життя вітає О. Блок. Що ж треба повернути XX століттю, щоб знову запанувала гармонія? Осип Мандельштам у своїх віршах так відповів на це запитання:
Щоб вирвати вік з полону,
Щоб світ новий почати.
Вузлуватих днів коліна
Треба флейтою зв’язати.
Паличку, яку ми додали до цифрового символу нового століття, можна порівняти з обрисом флейти – вірного супутника міфічного бота співів – Пана. Мелодія флейти нагадує тужливий голос людини, голос її душі, тому саме цей інструмент вважається символом гармонії, і, мабуть, тільки флейта спроможна зв’язати “хребці часу” і “хребці століть”.
І все-таки мені здається, що наше століття було чудовим. Воно дало світу стільки нових імен, почуттів, вражень. Безперечно, воно було складним.
Але людина XX століття впевнено переступила рубіж віків, тисячоліть.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)