Антивоєнний пафос у творчості визначних письменників XX століття

Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей, робить із них бездумних виконавців чужої волі.

Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему. Антивоєнний пафос звучить у творчості німецького письменника Генріха Белля, американського письменника Ериеста Хемінгуея

(роман “По кому подзвін” розкриває взаємозв’язок усіх людей, усіх людських цінностей, які нищить війна).

В 60-80-ті роки в російській літературі з’являється чимало творів, які розповідають про події Другої світової війни. Воєнна тема відобразила не тільки осмислення війни, а і зростання самосвідомості людини, прагнення вирватися з тенет тоталітарної держави. У романі В. Гроссмана “Життя і доля” зображується масштабна картина Другої світової війни.

Дія роману відбувається на німецькому фронті, в розташуванні радянських військ, в концтаборах, радянських і фашистських, у тилах. Письменник знаходить

багато спільних рис і в діях ворогуючих армій, і в подіях, що відбуваються в тилах, концтаборах. Тоталітарний режим, і німецький, і радянський, не бере до уваги людину, він байдужий до її долі, прагнень і сподівань, він суворо карає “інакомислячих”.

Але письменник показує, що для людини поняття батьківщини, обов’язку перед нею, навіть в умовах тоталітарних режимів, залишаються найважливішими. Гроссман, як і Л. М. Толстой, упевнений, що війну виграють не полководці і не держава, війну виграє народ, чия духовна сила виявляється сильнішою.

Людина і війна – тема багатьох творів білоруського письменника Василя Бикова. Його цікавлять, в першу чергу, моральні основи поведінки людини в екстремальних умовах. Його герої стають перед моральним вибором у найважчу хвилину свого життя. І від того, який вибір робить людина, врешті-решт залежать і її вчинки, і її здатність до героїзму або зради.

Глибокий психологічний аналіз, який автор дає своїм героям, розкриває внутрішній світ, причини і слідство багатьох вчинків. У перших розділах повісті “Сотников” герой не вражає читача ні мужністю, ні силою, не те що його антагоніст Рибак. Але з розвитком подій читачі розуміють, що перевага – на боці Сотникова, що силу його духу ніщо не може зламати, він неспроможний на зраду.

Нерівнозначний і образ Рибака: рятуючи своє життя, він зраджує, але, усвідомивши, що з цією зрадою він мусить прожити решту життя, Рибак вибирає смерть. Биков зображує самогубство Рибака як логічний фінал негідного життя.

Війна без прикрас постає зі сторінок творів Я. Івашкевича, В. Некрасова, Г. Бакланова, К. Воробйова. Автори зображують тяжкі буденні події, кров, смерть, страждання – все це суперечить прагненням людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Антивоєнний пафос у творчості визначних письменників XX століття