Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності (поезії “Володимир Мономах”, “Тарас Шевченко” П. Филиповича, “Сон Святослава”, “Князь Ігор”, “Куліш”, “Вороний”, “Олесь” М. Зерова, “Пам’яті Шевченка” М. Рильського, “Прощання з Поділлям”, “Крути”, “В Галичині” М. Дран-Хмари та ін.).
Потреба осмислення національної історії була викликана культурним відродженням 1920-х років. Неокласики були його активними учасниками. Відчуття
Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло “До джерел!” Таку назву мала книжка літературно-критичних статей Миколи Зорова, яка вийшла 1926 року.
Цей заклик визначав одну з головних передумов творення нової культури – творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній практиці. М. Зеров наголошував, що якнайширше використання здобутків світової літератури “підійме на вершини нашу мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній
Осуд української провінційності знаходимо у поезії Миколи Зерова “Чупринчин сад в Оглаві”:
Селянська музо!
Виходь з пори”
Шукай стежок – од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу.
Цей осуд виростає з любові до рідної землі. Силу і право для таких
Звинувачень давала поетам віра в майбутнє рідного краю:
Він дасть землі, Микула новочасний,
Незнану міць – і процвіте земля.
(М. Рильський)
Яким же уявляли неокласики нового героя, що зможе відродити рідну землю? Це будівник, що зможе зламати будівельний трафарет,
Безстильних років соромітний спадок,
І вроду-бранку визволить з тенет.
(М. Зеров)
Духовна еволюція “я” Максима Рильського відбувається в поєднанні з національним – через пережиті страждання до відродження, оновлення:
Скільки сонця в світі світиться.
Скільки сосон у лісах,
І які червоні китиці
На дівочих поясах!
Вірю: знову літо бджолами
І житами загуде,
І мене в блакить із полум’я
Беатріче поведе!
Від українських дівчат струменить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності, і цілком логічним здається перенесення природної краси України на образ Дантової героїні.
Ще одна важлива грань образу нового героя – утвердження незалежності творчої особистості від кон’юнктурних запитів часу (Юрій Клен, “Сковорода”). Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є “Лебеді” М. Драй-Хмари.
Образ України лежить в основі творчості М. Драй-Хмари, М. Зерова, Юрія Клена, М. Рильського, П. Филиповича. Неокласики сприймали Україну по-своєму, відтворюючи на найвищому рівні інтелектуальної та емоційної напруги її минуле, теперішнє і майбутнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)