Сюжет комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму” становить конфлікт людини прогресивних переконань Олександра Андрійовича Чацкого – з консервативним фамусовским суспільством. Єдиний персонаж, задуманий як близький Чацкому.- це Софія Павлівна Фамусова. Заради зустрічі з нею Чацкий приїжджає в Москву після трирічної відсутності. Він і не підозрює, що її обранцем став Молчалин: виникає типова ситуація “любовного трикутника”.
Розвиток сюжету визначається й бажанням Чацкого з’ясувати, кому віддане серце Софії. Але герой постійно
Грибоєдов блискуче показує, наскільки Чацкий далекий цьому суспільству, у якому живе Софія. Таким чином, дівчина виявляється як би на перетинанні всіх “силових ліній” цієї комедії
Грибоєдов, створюючи настільки складний і. суперечливий образ, писала: “Дівчина, сама недурна, воліє дурня розумній людині…” Він представив жіночий характер великої сили й глибини. Образу Софії досить довго “не
Софія – персонаж побутової драми, а не соціальної комедії, так само як і Чацкий, вона натура жагуча, живуча сильним і сьогоденням почуттям. І нехай предмет її страсті вбоге й жалюгідний – це не робить ситуацію смішний, а, навпроти, збільшує її драматизм. У Софії дуже сильне почуття любові, але в той же час любов її безрадісна й невільна. Вона прекрасно усвідомлює тім, що її обранець, Молчалин, ніколи не буде прийнятий батьком: у фамусовском суспільстві шлюби відбуваються з розрахунку. Батько мріє видати дочка за Скалозуба, але вона здатна адекватно оцінити особистість нареченого:
Він слова розумного не виговорив сроду,
Мені однаково, що за нього, що вводу.
Софія мріє про любов, причому про незвичайну любов. Думка про шлюб зі Скалозубом затьмарює життя дівчини, і внутрішньо вона вже готова до боротьби. Почуття настільки переповняють її душу, що вона сповідається у своїй любові спочатку служниці Лізі, а потім і Чацкому.
Софія настільки закохана й одночасно так обтяжена необхідністю постійно таїтися від батька, що їй попросту змінює здоровий глузд: “Так що мені до кого? До них? До всієї вселеної?”
Софія вибрала й полюбила людини зручного: м’як, тихого й покірливого (таким з’являється Молчалин у її характеристиках). Як їй здається, вона ставиться до нього здраво й критично:
Звичайно, немає в ньому цього розуму
Що геній для інших, а для інших чуму,
Який швидкий, блестящ і незабаром опроттет…
Так чи такий розум сімейство ощасливить?
Імовірно, їй здається, що, мріючи про шлюб з Молчалиним, вона надходить дуже практично. Але у фіналі, коли вона стає мимовільним свідком “залицяння” Молчалина за Лізою, для неї відкривається щира сутність її коханого. Мол-Чалин так низок, так підлий у сцені з Лізою, що в порівнянні з ним Софія поводиться в цій ситуації з більшим достоїнством:
Докорів, скарг, зліз моїх
Не смійте очікувати, не коштуєте ви їх.
Як же трапилося, що розумна й глибока дівчина не тільки зволіла Чацкому негідника, бездушного кар’єриста Молчалина але й зробила зрадництво, пустивши слух про божевілля люблячої її людини?
Імовірно, проблема полягала не в самій Софії, а у всій системі жіночого утворення, що мало кінцевою метою дати дівчині необхідні знання для уда-чной світської кар’єри, тобто для благополучного заміжжя. Софія не вміє думати, не здатна відповідати за кожний свій крок – от у чому її лихо. Життя свою вона будує по загальноприйнятих зразках, не прагнучи знайти власний шлях. З одного боку, неї виховують книги.
Вона зачитується сентиментальними історіями любові бідного юнака й багатої дівчини, захоплюється їхньою вірністю й відданістю. Молчалин так схожий на романтичного героя! Немає нічого дурного в тім, що юна дівчина хоче почувати себе героїнею роману. Але вона не бачить розходження між романтичним вимислом і життям, не вміє відрізнити щире почуття від підробки. З іншого боку, Софія неусвідомлено будує своє життя відповідно до загальноприйнятої моралі.
У комедії жіночі образи представлені так, що ми бачимо весь життєвий шлях світської дами: від дівоцтва до глибокої старості, від князівен Тугоуховских до графині-бабусі. Така вдале, благополучне життя світської дами, повторити яку прагне будь-яка панянка, і Софія теж: заміжжя, законодавиця у світських вітальнях, повага навколишніх, і так до того моменту, коли “з балу так у могилу”. І для цього життя Чацкий не підходить, а от Молчалин – просто ідеал! Їй необхідний ” чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів – високий ідеал московських всіх чоловіків”. Тому, навіть відмовившись від Молчалина, Софія, швидше за все, не відмовиться від шанувальника “молчалинского типу”.
Софія, безумовно, натура неординарна: жагуча, глибока, самовіддана. У комедії Грибоєдова Софія завдяки своєму характеру виявляється в зовсім особливому положенні, займаючи в конфлікті Чацкого й фамусовского суспільства як би серединне місце. Окремими рисами своєї натури Софія близька Чацкому, але в остаточному підсумку виявляється його супротивником.
Це протиріччя робить Софію одним із самих оригінальних образів комедії Грибоєдова “Горі від розуму”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)