Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка
В Україні “родилась, гарцювала козацька воля”.
І про неї добрим людям.
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,
Бо дотепні…
Це уривок із поезії Шевченка “Думи мої, думи мої… “. Ці слова – правдивий пролог до першої збірки Шевченка і до всієї його творчості. Назва її дала літературне наймення поетові, з яким він назавжди увійшов у свідомість нашого народу.
Образ народного співця ми зустрічаємо в багатьох поемах Шевченка: “Перебендя”,
У піснях його і радість, і смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилі співає кобзар, і слухач його – тільки вітер у полі. Бо співає він для себе у хвилини високого Божого натхнення.
Це великий митець, який чує все: і що вітер говорить, і про що співає море. Він самотній, не завжди
Логічним продовженням цього образу є образ кобзаря Волоха в поемі “Гайдамаки”. Це пісенна душа гайдамаків. Своїми піснями він веде їх у бій.
Сю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Земля затрясеться,
Небо запалає…
Участь кобзарів у повстанні – історичний факт. Вони проходили кривавими шляхами разом з повсталим народом. Кобзар Волох – це художнє втілення козацької вольниці, героїзму і завзяття, козацького сміху, дотепу й жарту.
Зовсім інша роль образу кобзаря в поемі “Катерина”. Він з’являється в останній частині поеми. Цим образом письменник продовжує біографію Івася. Хлопчик стає поводирем кобзаря.
Мабуть, кобзар зуміє історію Івася розповісти людям. Вона стане однією з його пісень, і доля сироти, його нещасної матері Катерини схвилює не одне серце.
Тарас Шевченко підніс образ кобзаря до символу. Він виразник національного болю України, захисник знедолених і глашатай волі та незалежності рідного краю.