Поема “Гайдамаки” Т. Г Шевченка змальовує події селянського повстання, яке відбулося на українських землях у 1678 році. Це повстання більше відоме в історії України як Коліївщина, а приводом для нього стали жорстокі знущання конфедератів над населенням Правобережної України.
Повстання почалося неподалік від міста Чигирина, але воно дуже швидко поширилося на усю Коліївщину, зачепило частину Поділля і докотилося аж до Умані. На чолі цього повстання стояв запорізький козак Максим Залізняк, а з часом до нього приєднався сотник з Умані
Але не слід забувати, що великий Кобзар зобразив події, які відбувалися під час Коліївщини, зовсім по-іншому, ніж це робили і роблять історики. Це зрозуміло, адже замість реальних історичних фактів поет на перший план виніс художні узагальнення, те ж саме можна сказати і про головних персонажів твору – ватажків повстання.
Завдання поета Т. Шевченко вбачав не в тому, щоб відтворити події і зобразити видатні історичні постаті максимально достовірно, а в тому, щоб за допомогою поетичного слова висловити власні думки з приводу
“Лiта орел, лiта сизий
Попід небесами,
Гуля Максим, гуля батько
Степами, лісами”.
І стиль зображення, і образи Т. Шевченко запозичує з народних пісень, що підкреслює народність Залізняка, Гонти та їх прихильників:
“I воює, i гарцює
З усiєi сили”.
Максим Залізняк у поемі змальований як сильна цілісна особистість, яка живе однією єдиною метою, проте це зовсім не заважає йому перейматися бідами простого народу і щиро співчувати йому. Та й взагалі, він був близькою для них людиною, за що гайдамаки називали його “батьком”. Ватажок вмів на тільки відважно битися, а й підбадьорювати у бою своїх гайдамаків, підтримувати їхній бойовий настрій. Образ Залізняка – це образ улюбленця українського народу, улюбленця “громади в сіряках”.
А Ярему, який стає Залізняку за сина, автор вивів як узагальнений образ народу.
“Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч нерідний син Ярема,
А щира дитина”.
Повстанці кажуть про свого ватажка: “У нас один старший – батько Максим”.
Дещо по-іншому змальовує Т. Шевченко образ ще одного ватажка гайдамацького повстання – сотника Івана Гонту. Поет використовує для його зображення зовсім інші фарби. Гонта трагічніший і суворіший, а основна риса, яку підкреслює в ньому Т. Шевченко – це безмежна, майже фанатична відданість справі помсти і така ж безмежна вірність присязі.
Гонта вже не перед чим не зупиняється, узявши у руки “священного ножа”, яким різав ворогів. Ватажок сам, своїми руками вбиває навіть своїх дітей:
“Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга”.
Але це вбивство Гонта дуже переживає, хоч рука його і не здригнулося, а з часом ватажок повертається, щоб поховати вбитих дітей.
Слід зазначити, що історичні факти не підтверджують цього вчинку, а Т. Шевченко використовує його для того, щоб підкреслити, наскільки сильно ненавидів український народ своїх загарбників, підкреслити, що він був готовий піти на все заради своєї свободи і незалежності.
Особисте ставлення Т. Шевченка до ватажків гайдамацького повстання розкривається у ліричному відступі поеми “Гомоніла Україна”. Насамперед, Гонту тут ми бачимо як “мученика праведного”, а Залізняка – “як душу щиру”. Саме такими створив ці образи Т. Шевченко, саме такими вони постають перед нами. І будь-що, ми не повинні забувати героїв свого народу, як забули наші предки, де знаходяться могили ватажків.
Адже без пам’яті про минуле нам годі й сподіватися, що наше майбутнє буде світлішим за наше сьогодення.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)