Панас Мирний, прагнучи показати безталанну долю своїх співвітчизників, створював сумні оповідання із селянського життя.
У минулому столітті був звичай уміщувати в пресі під Новий рік оповідання обов’язково із щасливим кінцем. Найкращі письменники пробували себе у цьому жанрі. Написав своє новорічне оповідання й Панас Мирний, але було воно таким несхожим на всі інші.
Катря живе із сином Пилипком у безпросвітних злиднях. Закінчилося борошно, і немає де позичити. Можна продати кожушину, але в чому ж тоді Катрі ходити на роботу?
Сумно
Панас Мирний із любов’ю описує зовнішність Пилипка. У хлопчика пишне личко, ясні блакитні очі та біле й м’яке, наче льон, волосся.
Хлопчик відчував нестерпний біль, коли бачив сум та сльози рідної матері. Для себе Пилипко вже твердо вирішив, що він усе одно піде, але ж найважчим було вибратися з хати так, щоб мати не помітила.
Хлопчика не лякали ні довга дорога, ані мороз. Ось тільки Морозенка – володаря
Дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Пилипко відчув себе безсилим перед мовчазною стихією зимового лісу. Хлопчик намагався вирватися з-під тяжкої влади лісу, але так і не зміг.
Замерзаючи на смерть у крижаному холоді, Пилипко марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька, благав старого відпустити його. Але у відповідь Морозенко тільки голосно сміявся… Сусіди потім сказали про смерть Пилипка: “Не задавив би мороз, то голод догриз!
Раніше вмерло”.
Панас Мирний питає: та чи то Морозенко – головний винуватець смерті хлопчика? Зрозуміло, ні. Винні ті, хто створив такі нестерпні умови життя Катрі та її сину.
Письменник прагнув схвилювати читача, дати йому можливість побачити життя пригнобленого селянства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)