Із творчістю норвезького драматурга Генрика Ибсена (1828-1906) зв’язане формування найважливішого жанру в західноєвропейській новій драмі – драми ідей. Він виступав проти поверхневого захоплення історичним і національним колоритом. Завдання драматурга – відтворити “духовний склад і спосіб мислення епохи”. Ибсен переносить цей принцип на зображення сучасної епохи
Свою позицію він формулює загалом уже в 1857 році. По думці Ибсена, драматург не повинен роз’ясняти в тексті п’єси, у чому значення використовуваних їм образів.
Ту ж ціль має такий драматургічний прийом, як відкритий фінал п’єси: “…Поет намітив напрямок, у якому доводиться шукати цей фінал, і потім – наша справа, справа кожного читача або глядача окремо дійти до цього фіналу шляхом особистої Творчості “.
Все це міняє статус драми. Вона перестає бути тільки джерелом насолоди, розвагою для публіки. Ибсен робить драму серйозним жанром, що вимагає розумових і творчих зусиль. Але в побудові своїх добутків
“Ляльковий будинок”. Мигдальне печиво стає символом, що розкриває сутність сімейного життя Хельмеров. Для свого чоловіка Нора “белочка”, лялечка-дружина, так і не повзрослевшая, що нишком поїдає насолоди. Але мигдальне печиво вказує й на таємну самостійність героїні, внутрішню незалежність від чоловіка, що росте в міру розвитку дії
Події, що відбуваються в п’єсі, тільки продовжують історію восьмирічної давнини. Тоді Нора зробила рішучий учинок, можливих наслідків якого не усвідомлює тривалий час. Щоб не тривожити вмираючого батька й урятувати хворого чоловіка, вона позичила гроші, підробивши підпис батька на векселі.
З тих пор у героїні є своє таємне життя: по вечорах, защіпаючись у себе в кімнаті під різними прийменниками, вона заробляє переписуванням паперів, щоб поступово віддати борг. “Я почувала себе майже чоловіком” У цій фразі – ключ до що відбувається. Як жінка, Нора не має права позичити гроші без поручництва чоловіка. Вона відчуває несправедливість законів, вигаданих чоловіками: “Щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старого батька від тривог і прикрості?
Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові? Я не знаю точно законів, але впевнена, що де-небудь у них так повинне бути це дозволено”.
Життєві конфлікти в п’єсах Ибсена не самокоштовні, вони подібні “коконам”, що приховують у собі ідеї. Безладдя в будинку Хельмеров дають авторові можливість говорити про проблеми, важливих для всього суспільства. Зіткнення сторін у ході драматичного конфлікту обертається зіткненням ідей про положення жінки у світі, створеному чоловіками, про те, якої повинне бути її місце вобществе.
Працюючи над “Ляльковим будинком”, Ибсен створює драму ідей. Драма ідей припускає, що зіткнення різних подань про життя становить сутність конфлікту впьесе.
И батько, і чоловік Нори впевнені, що вона призначена створювати в будинку затишок, розважати їх, бути їх “скарбом”. Вона повинна не знати турбот, бути весела, як пташка. Хельмер кличе Нору “жайворонком”. І до пори до часу героїня вірить у його правоту. Зі словами: “От він, жайворонок!” – вона розкидає, як крила, руки, розкриває чоловікові обіймів.
На догоду Хельмеру Нора створює ляльковий будинок. Як маленька дівчинка, вона грає в сімейне життя, у те, що вона мати й дружина. Її єдина турбота – догодити Хельмеру, зробити так, щоб він її не розлюбив
Ляльковий будинок є центральним символом п’єси
Історія шантажу, що стала б основний у п’єсі, написаної до Ибсена, в “Ляльковому будинку” тільки допомагає розкрити події минулого, проаналізувати ситуацію й уможливити пояснення чоловіка й жінки. “Кокони життєвих конфліктів” розмотуються в п’єсах Ибсена за допомогою аналітичної композиції
Аналітична, або ретроспективна композиція припускає, що зав’язка п’єси винесена в більш-менш давню давнину. Герої міркують про події, що происшли тоді, і тим самим втягують глядача в обговорення тієї або інший, як правило, соціальної, проблеми. Значення минулого в п’єсах підкреслюється за допомогою натуралістичного мотиву спадковості. Із цим мотивом Ибсен зв’язує аналіз соціальної проблеми
Історія шантажу вичерпана задовго до фіналу п’єси. Коли Хельмер довідається про усім з листа, він розгніваний і переляканий за власне благополуччя. Нора переконується, що він егоїстична, дріб’язкова людина, готовий покинути її в лиху.
Тому, коли Крогстад повертає її боргове зобов’язання, ця подія не спричиняє фіналу. Навпаки, саме тепер і починається саме головне. Нора й Хельмер сідають і обговорюють своє сімейне життя. “Кокон” розмотується, стає ясно, що в п’єсі зіштовхується погляд на жінку як на “безпомічне, розгублене створення”, чиє призначення – прикрашати життя чоловіка, з бажанням жінки “виховати себе саме”, бути повноцінною особистістю
У фіналі “лунає гуркіт воріт, що захлопнулися,” – Нора залишає свій будинок, а на особі Хельмера глядач бачить “промінь надії” – бути може, вона повернеться? Подвійність фіналу не тільки змушує глядача думати про те, яке завершення логичней, але й втягує в обговорення правоти Нори
Театр Ибсена начебто показує – відбиває – повсякденне життя в її звичних, пізнаваних формах. У дійсності відбиття життя в п’єсах Ибсена не самокоштовно, це тільки привід змусити глядача задуматися. Цю тенденцію ибсеновского театру добре зрозумів Бернард Шоу.
Він розвиває зроблене Ибсеном, створює раціоналістичний театр. У його п’єсах руйнується ілюзія жизнеподобия. Шоу іронічно обіграє любовну інтригу, показуючи її необов’язковість, і поширює дискусію на всю дію
Драма ідей – добре зроблена драма, дискусія, аналітична композиція, відкритий фінал
(1 votes, average: 5.00 out of 5)