Негативне ставлення до нового перебігу позначається вже у його рецензії працювати Стасова (див. “Звіт про дванадцятому присудження нагород графа Уварова”). Він відмовляється визнати метод Стасова порівняльним. Запозичення для Буслаєва – “випадковий” факт. (Цей вислів повторені й у передмові до “Народної поезії” й у рецензії на “Іллю Муромця” Про.
Міллера.
) Це означає, що з Буслаєва у роботі Стасова не поставлена сама проблема запозичення. Цілком по-іншому Буслаев відгукувався про “Слов’янських сказаннях
М. Веселовського (“Звіт про XVІ присудження нагород графа Уварова”). Ми вже знаємо, що цю роботу іде по бенфеевскому руслу І що питання запозиченні поставлений тут принципово інакше, ніж в Бенфея. Почасти саме цим правилом і викликано захоплене ставлення Буслаєва на роботу Веселовського.
Буслаев каже, що “вона, як кажуть, наэлектризовывает читача, надихає його й викликає до нових міркувань і спостереженням у тому широкому полі, що у ній так плідно розроблено”.
Які ці “нові міркування”, Буслаев засвідчив у однієї з найбільш блискучих робіт, приміром у статті
Мюллера “Міграція сюжетів”, де він за прикладом Бенфея простежує поширення казки про мрійливій молочнице, зрештою разбивающей свій глечик. Як мовилося раніше, Мюллер зовсім не від схилив своїх прапорів перед новим вченням.
Його буква стверджує, що факт переходу від народу народу таких сюжетів в історичний час анітрохи торкається його теорії доісторичних арійських міфів. Буслаев простежує поширення кількох сюжетів, якось: про молочнице, про матроні ефеської (дружина, втративши чоловіка, так отпаивается, що можна його в могильний склеп, але вона відразу в склепі змінює йому з воїном, випадково які потрапили туди, видає йому труп чоловіка), про Ше-мякином суді, сім мудрецях, про Вергілії та інших. Це потрібно задля того лише, щоб показати факт міграції.
Не цьому пафос Буслаєва.
Він, як і і Веселовський, ставить за центр вивчення народ й історичні умови, у яких народ живе. І якщо краще Веселовський ще потребує мя свого навчання у зв’язку сюжету з ідеологією у її проявах, як єресі (на чому заперечував Буслаев), то сам Буслаев бере народ разом історичних умов його існування. Споглядаючи переходом сюжету, Буслаев стежить і поза змінами його й встановлює внутрішню причину цих змін.
З одного боку, похмуре, аскетичне середньовіччя з його женоненавистничеством, з іншого боку, культ жінки, як святині; соціальні й матеріальні умови життя народів, їх традиційні світогляду – ВСУГ тоді грунтується розмаїтість сюжетів при загальному їх схожості. Зокрема, сюжет про Вергілії розглядається ні з погляду запозичення з античності постаті Вергілія, і з погляду середньовічного заломлення елементів античної культури та античного світогляду. Яка ж висновок робить Буслаев зі своїх надзвичайно барвистих, яскравих і багатих міжнародними матеріалами зіставлень?
Висновок його не випереджає науку його часу, але звучить навдивовиж сучасно.
Визнаючи перехід бродячих сюжетів, Буслаев, проте, бачить якусь закономірність подібності, не засновану на запозиченні, а що складається “в однакових засадах побуту і світ культури, в однакових засобах жити й відчувати, мріяти й допитуватися про свої життєві інтереси у слові й похоронну справу” (Буслаев, 1886, ІІ, 405). Цей вислів містять декларацію, яка, коли б сприйняли сучасниками, означало б перехід налаштувалася на нові рейки всієї науки про казці. Буслаев свідчить про нову, ніким перед ним не помічену закономірність, саме на залежність ідейно-художнього творчості від “однакових почав побуту та громадянської культури”, від “однакових способів жити й відчувати”.
Цей новий принцип пояснення подібності ще розроблений їм у матеріалі, видати не можна основою дослідження. Він є нову ідею, до котрої я Буслаев прийшов у схилі літ, але її була сприйнята сучасниками.
Нерозуміння Буслаєва триває, проте, і по нашого часу. Зміст його статті зазвичай пояснюється як поступка новому напрямку. Таке розуміння ми можемо визнати правильним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)