У мене багато друзів. Але по-справжньому прихилився я до Сашка Арнаута. Нін старший за мене на два роки. Сашко захоплюється боксом, у нього сильні руки, широкі плечі.
Одного разу він посадив мене собі на плечі й почав присідати. Здавалося, цим присіданням не буде кінця. Але тут втрутилася баба Даша, наш двірник. Вона сказала, що так і надірватися недовго. Сашко послухався бабу Дашу й опустив мене на землю.
Потім зробив стійку на руках, немов показуючи, іцо він анітрішечки не втомився.
Усі дівчата нашого двору були у захваті від мого друга.
А ще Сашко захопився шахами й мене прилучив до цієї гри.
Якось після шахової партії у мене вдома я пішов проводжати друга. На першому поверсі під батареєю ми побачили у картонній коробці кошеня. Воно жалісно нявкало.
Якась добра душа улаштувала бідоласі тимчасове помешкання. В коробці постелили ганчір’я, поклали якусь їжу. Кошеня тужно дивилося на нас.
Тут мій друг нахилився й узяв коробку з кошенятком. Я здивовано спостерігав за Сашком.
– Навіщо воно тобі? – запитав я.
– Кошенятко красиве. Бачиш, воно руденьке, а спинка – біла. Я давно мріяв про кота.
Ось і настав час здійснити мрію, – засміявся він.
Узявши картонну коробку, в якій лежало кошеня, мій друг пішов додому, а я подумав: “Не дивись на силу рук, а дивись на силу серця”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)