“Енеїда” І. Котляревського – прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за ВерГілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства ІІ половини ХVІІІ століття.
“Поема Котляревського,- писав М. Рильський,- самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено
Зі сторінок “Енеїди” віє духом козацької вольниці. І. Котляревський кілька разів використовує слова козак: “Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак”, “вам треба перше придивитись, який то єсть Еней козак”. Неодноразово
Автор подає у творі і опис козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій, флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах троянців І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців, які вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люблять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці? Ось яким був обід після бурі на морі:
Тут з салом галушки лепали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягали…
У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець,- горілку просту і калганку, сивуху. Дослідники творчості І. Котляревського встановили, що в “Енеїді” більше згадано українських страв і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича “Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян”, виданій у 1860 році.
Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Дідони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок. І. Котляревський – знавець етнографії. Він подає відомості про національне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, “сховала під кибалку мичку”, “взяла шнурівку і спідницю”.
А Венера, відправляючись до Зевса, “взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими”. На Дідоні бачимо: “…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий”, запаску, червоні чоботи, хустку з вибійки.
У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструменти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони
Бандура горлиці бринчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботях, в свитках.
А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса, журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста.
І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів заклинання, лікування та чаклування. “Енеїда” – етнографічна енциклопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут докладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.
Отже, бачимо, що поема “Енеїда” – цілком самостійний твір, який досить повно і різнобічно показує життя в Україні ІІ половини ХVІІІ століття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)