Народний епос
“Зажурилась Україна, бо нічим прожити”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”, “Чи не той то хміль”, “Хмельницький і Барабаш”
Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії – минулого і сучасного, намагався зазирнути у майбутнє.. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса і художня довершеність захоплюють і дивують, викликають повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Знайомлячись із
Безперечно, всі вони є не лише джерелом інформації про історичні події, а одним з найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості народу.
Українські народні думи героїчного змісту та, історичні пісні становлять художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально
Українці у своїх думах і піснях із захопленням зверталися до часів Запорозької Січі.
Основна провідна риса українського історичного епосу – це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Не можна не помітити ознак оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події. Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи і пісні періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його бойовим соратникам: Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. На боротьбу вставали справжні герої, лицарі-козаки, такі, як Перебийніс, що “лядськую славу загнав під лаву”, або Богдан Хмельницький:
Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
(“Гей, не той то хміль…”)
Надзвичайною величчю сповнено, наприклад, чудову маршову пісню того часу ” Гей, не дивуйте, добрії люди”. Глибоким проникненням у суть історичних подій відзначаються думи про Хмельницького та Брабаша і про смерть Хмельницького.
Проте дослідники відзначають, що в історичних думах, на відміну від історичних пісень, немає любовних мотивів.
Основним творцеві і носієм українського історичного епосу є трудовий народ. Але в створенні його брали участь і представники прогресивної частини старшинської верхівки. Авторами деяких дум були безпосередні учасники подій, наприклад, війн або морських походів проти турків, або люди, що поділяли ратні подвиги з Богданом Хмельницьким.
Теорія літератури
Слово “епос” – давньогрецького походження й у перекладі означає “слово”, “розповідь”. Давній героїчний епос – це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються їх розум і кмітливість, мужність і героїзм. Епос бере початок із фольклору й об’єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми.
Кожен народ має свій героїчний епос. Греки – “Іліаду” та “Одіссею” Гомера, німці – “Пісню про Нібелунгів “, індійці – “Рамаяну “, українці теж мають подібні твори – історичні думи та пісні, а також пам’ятку давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім”. Герої давнього епосу для сучасних поколінь є прикладом служіння батьківщині, народові. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)