Тим часом з епізодів із селянами ми чітко вловлюємо авторську любов до них, захоплене відношення до їхньої самобутності, їхньої мудрості, відданості, вірності, духовному багатству.
Звичайно, образи селян у повісті не змальовані так повно й всебічно, як, наприклад, образ Троекурова, однак і з тих деяких сторінок, які Пушкін присвятив селянам, нам здається, що із цими людьми ми вже знайомі. Вся справа в тому, що не малюючи портрети селян докладно, автор зумів підкреслити в кожного з них саме головне, відмітне.
Крім того, портрети деяких персонажів
Своїм жіночим і материн – ским чуттям вона швидко вловила, як треба діяти
Коли з паном скоїлося ихо, вірна сім’ї Дубровских Єгорівна доглядала за своїм хазяїном не з якого, або корисливого розрахунку, а по доброті своєї й з подяки: пан ставився до неї з повагою й по^-гарному.
Але так ставився Андрій Гаврилович, очевидно, не тільки до няньки свого сина, до всіх своїх селян він теж ставився по-людськи, бачив у них людей, а не бидло, як це робив Троекуров. Тільки цим можна пояснити любов і добре відношення селян до свого пана. Образу, що наніс Троекуров Андрію Гавриловичу, селяни Дубровского сприймають як свою особисту.
Смерть хазяїна наповнює кистеневских селян болем і гіркотою: “Баби голосно вили; мужики зрідка втирали сльози кулаком”. Добре розуміючи, хто звів їхнього пана в могилу, усвідомлюючи несправедливість, що вчинив Троекуров, бачачи, на чиїй стороні чиновники, що виконують волю деспота й себелюба, селяни Кистеневки палко бажають мстити. Саме тому до панського будинку вночі, із сокирою в руках, прийшов коваль Архип.
Рука в Архипа не здригнулася, коли він закривав на ключ двері, за якої перебували ненависні чиновники. Але зате з якою жалістю спостерігає коваль за кішкою, у сум’ятті, що бігає по даху палаючого будинку, з яким гнівом і осудом говорить він дітям: “Чому смеетеся, бісенята… Бога ви не боїтеся: божия тварина гине, а ви сдуру радуєтеся”. І ні мінути більше не роздумуючи, коваль кинувся рятувати бідна тварина.
Цим епізодом автор хотів показати, що несправедливість і нелюдське відношення більшості представників панівного класу до простих селян привели до того, що в очах селян ці гнобителі здавалися не “божими тваринами”, а, скоріше, породженням диявола.
Знаючи, яке живеться селянам Троекурова, кистеневские селяни готові скоріше вмерти, чим потрапити під його ярмо. Тому й пішли вони все в ліс разом з Володимиром Дубровским, уловивши в молодому хазяїні властиві йому шляхетність, сміливість і справедливість.
Але й отут Пушкін залишається вірний своїм поглядам – поліпшити життя селян вірніше всього не збройними повстаннями, а мирним шляхом – реформами. Ці його погляди втілені в заключних словах молодого Дубровского: “Ви розбагатіли під моїм начальством, кожний з вас має вигляд, з яким безпечно може пробратися в яку-небудь віддалену губернію й там провести інше життя в чесних працях і удосталь. Але ви всі шахраї й, імовірно, не захочете залишити ваше ремесло”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)