Утім, найгрізнішим ворогом Суворіна був блискучий сатирик М. Є. Салтиков-Щедрін. Їхні особисті відносини з роками змінилися. Ще під час співпраці Суворіна у журналі “Російська мова” (початок 60-х рр.) Салтыков разом із А. М. Унковским й О. М. Плещеевым хотіли видавати журнал і ми запросили його за нараду, потім обідали в трактирі. Щоправда, журнал не вийшов. У 1875 року дружина Салтикова у одному з листів повідомляє, що їм в садибу вже приїхали молодші сыновья-близнецы Суворіна з нянькою і незабаром з’явиться сам Суворін із дружиною.
Розладналися
Салтиков-Щедрін з першого числа “Нового часу” нагороджував суворинскую газету уничижительными прізвиськами: “Новий пятиалтынный”, “Літературно-політичний нужник”, “Портки чичиковского Петрушки”. І найпопулярніша, буквально прилипла назавжди до газети – “Чого зволите?”. Ці прізвиська створювали якийсь емоційний образ газети й її редактора-издателя, змістовної критики у яких майже немає. Знамените “Чого зволите?” малювала согнувшегося
Більшість студентів, наприклад, вважають, що це Суворін задає своєї аудиторії, читачам газети. На жаль, досі спрацьовує переконання, вироблена багатьма десятиліттями: коли самого Щедрін так сказав, то це істина. І Є. А. Динерштейн пише, всі ці прізвиська “набагато справедливі”, навіть вважаючи за потрібне цю “справедливість” хоч і одному прикладі довести. І ще одна важлива обставина цілком ігнорують прибічники щедрінських оцінок: вони стосуються лише першого десятиліття історії “Нового часу” (Салтиков-Щедрін помер 1889 року), газета виходила двадцять років, змінювалося час, змінювалися люди, старів і ставав мудрішим сам Суворін. Не можна “розтягувати” оцінки, сформовані у час за певних обставин не на десятиріччя вперед лише оскільки вони належать комусь із “великих”. І зайве забувати, що у самої жорстокої ідейній боротьбі може може бути відтінок особисту ворожнечу. До речі, Суворін в боргу не залишався.
Він згадував Щедріна “державний сатирик”, натякаючи те що, що цензура пропускала найризикованіші випади письменника проти влади. Це спостеріг і Розанов: “Щедрін весь пройшов (цензурно)”. Традиційно це пояснюється дурістю російської цензури, але не цензори були зовсім дурні. Розумними й освіченими людьми були й російські імператори.
У Щоденниках Миколи I є цікаві записи, зроблені на дні перед загибеллю. У Єкатеринбурзі, у домі інженера Ипатьева, де було члени царської сім’ї, вони в шафі повне зібрання творів М. Є. Салтикова-Щедріна. Колишній імператор 27 травня записує, які томи він прочитав, додає – “з інтересом”. 21 червня: “Сьогодні почав VII тому Салтикова. Дуже подобаються мені його повісті, розповіді та статті”.
Цікаво, що імператору, хоч і колишньому, подобаються статті Щедріна. Можливо, його дідові і батьку теж сподобалася різку критику, яка б допомогти очистити русскоє государство “від скверни”. Напевно, недарма із лідерів Комуністичної партії в пам’ятне всім час викинув гасло необхідність для радянської держави своїх “Гоголів і Щедриных”.
Було у вигляді, природно, що вони зіграють благотворну роль задля зміцнення режиму тоталітарної держави.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)