Байронівські теми подають найбільш послідовне&;amp;;#8230

Байронівські Теми подають найбільш послідовне вираження художніх смаків цілої епохи. Романічна фабула, надзвичайні характери, що потрясають, і нерідко мелодраматичні душевні переживання, ефектні жести й пози, екзотична обстановка дії тощо – усі ці елементи поетичного байронізму існували до Байрона й одночасно з Байроном: варто згадати тільки в поезії “високого стилю” відомі імена Шатобріана, Вальтера Скотта, Томаса Мура й ін., а в популярній прозаїчній літературі кінця XVIII і початку XIX ст. той багатий струмінь романів “таємниць

і жаху” (Уолпол, пані Радкліфф, Льюїс і багато ін.), з яких в епоху романтизму запозичила свої прийоми й теми “висока Література ” і, зокрема, у багатьох випадках поезія Байрона. Однак Байрон як “володар дум” свого покоління зумів у своїй творчості об’єднати ці елементи нового мистецтва й представити читачам у тій формі, яка з того часу все сильніше захоплювала їхню уяву й отримала ніби канонічне значення для своєї епохи. Пушкін вчиться в Байрона художньої композиції своїх поем і одночасно підпадає під вплив байронівських тем.

Це не значить, що він запозичує у Байрона окремі особливості його творів;

швидше, він підкоряється загальному духу його творчості, що виражає художні смаки епохи. Байрон у цьому сенсі означає для Пушкіна сучасну романтичну поезію з її новими темами й новим стилем. Але із всіх сучасників саме Байрон як “володар дум” найбільше вплинув на окремі частини тематичного змісту “південних поем” Пушкіна.

Для байронівської поеми характерний насамперед сам вибір події, особливості фабули, незалежно-навіть від побудови цієї фабули в рамках тієї чи іншої композиції, сюжетної схеми. “Східні поеми” вводять нас у світ романічних подій, мелодраматичних, ефектних оповідальних мотивів і драматичних сцен, в особливу поетичну дійсність, настільки ж умовну й несхожу на оточуючу нас повсякденність, як героїчний світ стародавньої епопеї.

Рабиня залишає гарем свого пана й біжить із іновірцем-гяуром; її наздоганяють, зашивають у мішок і кидають у море; гяур мстить своєму ворогу, підстерігаючи його в горах зі зграєю розбійників, коли ворог поспішає на весільний бенкет; мати й наречена марно чекають убитого нареченого; гяур доживає свої дні в монастирі, картаючись від спогадів про загиблу кохану, розтривожений у передсмертному маренні її примарою, що встає із дна морського, “з холодної могили”. Із таких мотивів складається фабула “Гяура”, і в ній знову виокремлюються окремі ефектні картини: так, картина вершника, що мчить, на початку поеми; гяур рятується від ворога; покинутий зруйнований палац Гассана; битва в ущелині й смерть Гассана від руки гяура; поет зображує свого героя схиленим над тілом переможеного ворога й жадібно вдивляється в його риси, щоб прочитати в них відблиски душевного розпачу й мук совісті; закривавлений вершник приносить матері звістку про смерть Гассана тощо.

Романічними подіями особливо багата фабула “Корсара”. Зображено табір морських розбійників, нічну битву, пожежу палацу. Проводир розбійників, переодягнений дервішем, проникає в палац свого ворога, сідає за його стіл у той час, коли товариші готують нічний набіг. З палаючого гарему цей герой рятує красуню – кохану паші.

Його спіймано і посаджено у темницю. Чекаючи катування й страти, він страждає від спогадів з колишнього життя. Урятована ним красуня, розчулена любов’ю до свого рятівника, заради нього вбиває свого-пана й повертає бранцеві волю.

Повернувшись до товаришів разом зі своєю рятівницею, корсар довідується про смерть залишеної ним коханої, яка не діждалася його повернення, з полону.

Романтичний характер подій у “східних поемах” мотивується перенесенням дії в незвичайну обстановку – у віддалену від сучасності, більш поетичну епоху історичного минулого (“Паризина”, “Облога Коринфа”) або в географічно далекі від нас екзотичні країни (“Паризина” – Італія епохи-Відродження, “Лара” – Іспанія, в інших поемах – Греція й Архіпелаг). Поет переносить нас в обстановку диких або напівдиких народів, в умови, далекі європейцеві, але сповнені поетичного побуту, вільних характерів, яскравих пристрастей. У “Корсарі” ми перебуваємо на острові піратів, в “Облозі Коринфа” – у війську турецького візира, в “Абідосській нареченій” –при дворі східного тирана, в “Гяурі”, як було сказано,’- у гаремі й монастирі. Герой – звичайно, європеєць (“Гяур”, “Корсар”, “Лара”, “Облога Коринфа”) і, можливо, наш сучасник (у перших поемах), близький і поетові, і читачеві за своїм внутрішнім світом. Із цивілізованого європейського суспільства з ййго прозаїчно реальним побутовим укладом він потрапляє в інший, екзотичний світ, де стають можливими романтичні події й мелодраматичні^ прояви пристрастей, що звільнені від законів життєвої повсякденності, але тим більше зв’язані умовностями поетичного світу: літературною традицією і художніми пристрастями епохи.

Ось чому мотиви байронівських поем такі “літературні”, такліагадують умовний апарат оповідної прози романтичної епохи, особливо ж популярні романи “таємниць і жаху”, про які вже було сказано вище.

Пушкін, як і Байрон, уводить нас у “південних поемах” у незвичайне, романічне, умовно-поетичне тло часів романтичної епохи: у табір розбійників, до циганів, що кочують, до диких племен вільних черкесів, у гарем кримського султана. У двох поемах (“Кавказький бранець”, “Цигани”) його герой – теж європеєць, росіянин, сучасник, але разом із тим,- людина, що зняла “пута освіти”, що втекла на природу, в умови. первісного життя. Таким прийомом мотивується у Байрона романтична фабула “південних поем”, які зображують події, переживання, картини природи й побуту в тому романтичному стилі, якого вимагали-поетичні смаки й весь духовний уклад романтичної епохи.

Полон росіянина черкесами, його життя як пастуха у відокремленому гірському аулі, .любов прекрасної тубілки, смілива втеча й загибель закоханої черкески; відважне життя двох розбійників, убивства і. грабежі на великій дорозі, втеча з в’язниці, передсмертні марення покараного совістю. злочинця; або полон польської князівни під час набігу кримського хана, гаремна трагедія, що закінчується вбивством з ревнощів і жорстокою “східною” стратою злочинної жінки; або, нарешті, пригоди молодого європейця в циганському таборі, вільна любов доньки степів, і знову – романтичне вбивство, цього разу коханої й суперника: все це мотиви, якщо не “запозичені” у Байрона, то у всякому разі такі, що належать тому умовно-поетичному світові, де володарем дум для сучасників був саме Байрон.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Байронівські теми подають найбільш послідовне&;amp;;#8230