В. А. Симоненко – поет прекрасної, але трагічної долі. Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні й духовні цінності. Його творчість була теплим подихом вітру після важкої крижаної зими, першою ластівкою, що, на жаль, не принесла з собою весни.
В. Симоненко був до безтями закоханий у життя і поезію. Він залишив нам неоціненний духовний скарб: збірки “Тиша і грім”, “Земне тяжіння”, “Поезії”, “Лебеді материнства”. Патріотична лірика посідає
Най-популярнішим твором на цю тему є “Лебеді материнства”. Образ рідної матері якось непомітно переріс в образ України, що теж схилилася над колискою сина, бажає йому добра, любові, але й заповідає вічну істину:
Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину. Україна для поета – найдорожча у світі. Він написав два вірші, названі однаково: “Україні”.
Це звертання-сповідь сина до матері-України, який відчуває свій кровний зв’язок з рідною землею.
Провідною у творчості Василя Симонєнка є тема любові до рідної України. Одним
Це рідна мати, біла хата, верби, тополі, людина праці. І все це зливається в один образ Батьківщини. “Лебеді материнства” – це колискова пісня, в якій поєднуються й материнська ніжність, і чоловіча твердість. А головне в цій пісні – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога,
Батьківщина ніколи не зрадить: Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.
Як художник, майстер слова Василь Симоненко малює картину вечора – “заглядає в шибу казка сивими очима”. Автор проганяє “біду” від синової колиски і закликає:
Припливайте до колиски Лебеді, як мрії,, Опустіться тихі зорі Синові під вії. А далі починається розмова з сином: Виростеш ти, сину, Вирушиш в дорогу – Виростуть з тобою Приспані тривоги…
Поет говорить про зустрічі, які чекають хлопчика на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Разом з тим попереджує:
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрати друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата.
Поет недаремно ставить поряд образи матері й Вітчизни. Він доводить, що вони нероздільні, і священні для кожної людини. А для самого поета Україна – найдорожча у світі. Вона – його диво, його молитва, його мати, з якою хочеться порадитись, поділитись турботами.
Василь Симоненко передбачив наближення духовної катастрофи народу. Цей мотив виразно звучить у його віршах. Поет роздумує над гірким минулим, тривожиться за сучасне народу. Він вірить у його світле майбутнє. І дає відсіч усім нападникам-шовіністам:
Народ мій є, Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Роздуми про життя, про людську сутність звучать у віршах “Ти знаєш, що ти людина” і “Я”.
За словами автора, кожна людина – неповторна особистість, яка повинна мати право на свободу, на визначення своєї людської гідності. Тема материнства, кохання звучить у ніжних трепетних рядках поезій В. Симоненка. Справді, Василя Симоненка треба читати серцем, щоб відчути чистоту, щирість, благородство, мудрість його поезії.
Радісно від думки, що Василь Симоненко йде до нас, несе поезію, мов щире золоте зерно, несе пісню, мову материнську, чарівну мову українську.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)