Тарас Григорович Шевченко в своїй творчості правдиво відтворював життя українського народу, його жадання здобути волю. Такі почуття зображено у вірші “І виріс я на чужині…”, де переплітаються мотиви суму за рідною стороною й болюче розчарування рабським становищем народу. Ліричний герой, відірваний від рідного краю, прагне опинитися на Батьківщині.
Коли йому довелося там побувати, то прекрасні картини природи зразу ж затьмарилися тяжким становищем народу. І спогади про дитинство, які мали б бути лише прияємними, тільки посилюють
Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати…
Люди змирилися з таким існуванням : ” німі на панщину ідуть, і діточок своїх ведуть!..” Поет підкреслює, що такі явища спостерігаються по всій країні :
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві…
Ліричний
Цей вірш – біль душі поета, яка прагнула найкращої долі для України. Кобзар мріє про спокій, свободу, добро для Батьківщини.
Щастя народу – це те, чому присвятив великий геній все своє життя.
Петров Олександр