“Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю… ” (поезією В. Симоненка)

Любов, як сонці, світу відкривав

Безмежну велич людської краси.

В. Симоненко

Юність завжди бере своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шукає в скронях, ніжним квітом любові спалахує в серці. І те п’янке, незбагненно солодке почуття переливається в чарівну Поезію. Василь Симоненко зізнається:

Прийшла любов непрохана й неждана –

Ну як мені за нею не піти?

Інтимна лірика – особлива сторінка творчості митця; Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найпростішими,

найзрозумілішими словами поетові вдалося виразити найсокровенніше, відкрити глибини майже непояснюваного:

Ну скажи, хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг…

Я тебе зустрів і не зберіг!

Лише свята любов до матері і Батьківщини за своєю наповненістю і значущістю може порівнюватися із почуттями до коханої жінки:

Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста…

Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет благословляє зливу почуттів, що освятили його душу. Ставлення до жінки сповнене у Василя Симоненка такої чистоти, такого світла, що одухотвореність кохання сягає

найвищих регістрів, конденсуючи неподільний згусток болю й умиротворення, тиші і грому.

Він кохав, як і жив, – сильно, безоглядно, до краю. І це повною мірою відбилося в його інтимній ліриці:

Дні і ночі думать про тебе,

Виглядати тебе щомить –

Лиш для цього, їй-богу, треба,

Тричі треба на світі жить!

Почуття поета живилися джерелами душевної ніжності. Тому кожне його зізнання звучить як поетична відвертість, бо

Те, що кидали ви, як намисто,

Міліонам красунь до ніг,

Я в душі недоторкане чистим

Для одної для неї зберіг.

Симоненко переконаний, що любов робить людину щасливою:

Ти явилась мені – і здалося, що світ Помолодшав навколо на тисячу літ.

Чистим, щирим і по-лицарськи благородним постає поет перед нами. Поведінка його ліричного героя з вірша “Моя вина” – зразок шляхетності, уміння поступитись, взяти на себе відповідальність за любов і щастя, за помилки обох. У молодих, гарячки переважає здебільшого почуття, а не логіка вчинків, що досить часто призводить до розриву.

Так би трапилося й з цими героями, якби юнак не мав мужності взяти на себе одного спільну вину і сказати коханій: “Пробач: моя вина”.

Симоненко не приховує, що іноді пристрасть змінюється розчаруванням, кохання поступається перед байдужістю, бо, як і в житті,

Є в коханні і будні і свята,

Є у ньому і радість і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

Даремно поет, перегортаючи сторінки своєї збірки інтимної лірики “Полум’я зорі”, в останньому вірші “Прощай, мій зошите!” замислюється:

Чи сприймуть їх колись

І прочитають люди –

Побачимо.

Навіки залишається з прихильниками таланту Василя Симоненка його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна Поезія.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

“Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю… ” (поезією В. Симоненка)