Теорія граничних навантажень видалася мені доволі цікавою, але не більше. Така собі “книга рекордів Гіннеса”, де кілька сотень чи тисяч фанатів намагаються перевершити самого Бога. Чому “Не більше”?
По-перше, мені взагалі ненависний фанатизм у будь-яких його проявах – релігійному чи інтелектуальному, національному чи спортивному, оскільки, на моє глибоке переконання, він ніколи і нікого до добра ще не приводив. А в даних випадках з Отто Шмідтом і Генрі Боклем ми маємо справу з якимось уже ультрафанатизмом. По-друге, давайте
Гадаю, що таке право мають лише генії, якими все ж таки народжуються. Звичайно, життя геніїв – це також щоденна праця, але ж не самонасильство, не знущання над людською природою.
Згідний, що працювати чи творити людина повинна на межі, але в жодному разі не поза нею, як і не – до неї. Твереза оцінка своїх природних задатків і можливостей, на мою думку, – ось головна передумова повноцінного людського життя і діяльності. Хотів би наголосити саме на слові “людського”.