“Москвофільство” – мовно-літературна, а пізніше суспільно-політична течія у Галичині, Закарпатті, на Буковині у XIX ст., стрижнем програми якої було єднання з Російською імперією. “М.” найбільше проявлялося у Закарпатті як пропаганда російської мови, заохочування талановитої закарпатської молоді до переїзду на навчання і працю в Росію та визнання закарпатських українців “общерусами”. Його ідейні керівники – А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковський. У Галичині “М.” прищеплювалося головним російського панславізму,
Під впливом М. Погодіна у 1839-40 історик Д. Зубицький створив у Галичині так звану “Погодинскую Колонию” – гурток прихильників “единства русского народа”, до якого увійшли літературні та громадські діячі – Я. та І. Головацькі, Б. Дідицький, І. Гушалевич, М. Малиновський, С. Шехович та ін., хоч що більшість з них до 1849 визнавала належність “русинів” до українського народу. Головна
Для “М.” все українське не вважалося вартим уваги: використання “селянської” мови у школі, літературі, спілкуванні між інтелігенцією оголошувалось “божевіллям і нікчемністю”, бо, мовляв, у Росії вже є готова і багата література. У 60-ті активізується діяльність лідерів “москвофільства” – письменників і політичних діячів Б. Дідицького та І. Наумовича. Серед “М.” опинилася переважна більшість галицької, буковинської і закарпатської інтелігенції.
У їх руках перебували культурно-освітні установи – Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові та Галицько-руська матиця. У 1876 під керівництвом І. Наумовича було створено на противагу “Просвіті” “Общество ім. Качковського”. Тут видавали часописи “Слово”, “Русская рада”, “Наука”, згодом “Проломъ”, “Галичанинъ”, “Русское слово”.
У 70-х велику роботу в розвінчуванні “М.” провів М. Драгоманов. Його “Листи”, опубліковані на сторінках журналу “Друг”, стали поштовхом до розгортання демократичного руху серед галичан і початком нового розвитку літератури. Діяльність “М.” послабилася після судового процесу проти Ольги Грабар у 1882, коли австрійський суд звинуватив його лідерів А. Добрянського, І. Наумовича, В. Площанського, Й. Маркова та ін. у державній зраді. На початку XX ст. молодше покоління “М.” стало на позиції повної національної і культурної єдності з росіянами та запровадження російської літературної мови.
Тоді активно виступав проти “М.” як однієї з “головних болячок” українського національного життя І. Франко. У статтях “Двоязичність і дволичність”, “”Ідеї” й “Ідеали” галицької москвофільської молодежі” та ін. він викривав “внутрішнє роздвоєння”, що ставало причиною особистої трагедії кожного з талановитих представників цього напряму, які, перейнявшись ілюзіями “про російський рай”, “нещасною манією – міняти свою рідну мову на чужу, раптом робилися мов духово… спаралізовані…” Русофільська агітація посилилася перед 1-ою світовою війною. На початку війни галицькі “москвофільські” провідники заснували у Києві “Карпато-русский осзободительный комитет” та видали відозву із закликом підтримувати російські війська. Відкрита антиукраїнська позиція “М.”, з одного боку, зростання української національної свідомості, з другого – спричинили перехід частини “москвофільських” діячів до українського табору.
На Буковині “М.” значно швидше ослабило свої позиції, оскільки не мало підтримки місцевої адміністрації. Під час окупації Галичини 1914-15 “москвофіли” брали активну участь у російській адміністрації. З часом, у 30-х XX ст. . “М.” занепадає.
Значна частина “москвофілів” згодом стала “радянофілами”, членами КПЗУ.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)