Звичайно, А. С. Пушкін швидше петербурзький письменник, але народився він у Москві і на все життя зберіг любов до цього міста. І це не дивно. Петербург традиційно сприймається російськими письменниками як місто, що виникло неприродним шляхом, “з темряви лісів, з драговини блат”. Інша справа – Москва. У трагедії “Борис Годунов” Пушкін ототожнює Москву і Росію в цілому. Не дарма Курбський говорить самозванцю:
Там чекають на тебе серця твоїх людей:
Твоя Москва, твій Кремль, твоя держава.
Пушкін захоплюється Москвою в прекрасних
Ні, не пішла Москва моя
До нього з повинною головою.
Не свято, не прийомний дар,
Вона готувала пожежа
Нетерпляче героєві.
Поет бачить живу красу стародавньої столиці і розуміє, що Москва дорога серцю кожного російської людини:
Москва… як багато в цьому звуці
Для серця руського злилось!
Як багато в ньому відгукнулося!
Москва –
Мелькають повз будки, баби,
Хлопчаки, лавки, ліхтарі,
Палаци, сади, монастирі,
Бухарці, сани, городи,
Купці, халупці, мужики…
І дійсно, з того моменту, як мати Тетяни Ларіної покинула столицю, в ній, по суті, нічого не змінилося:
Але в них не видно зміни;
У них все на старий зразок…
Описуючи московське дворянство, Пушкін часто саркастічен: у вітальнях він підслуховує “незв’язний вульгарний дурниця” і з сумом відзначає, що в розмовах людей, яких бачить у вітальні Тетяна, “не спалахне думки в цілі добу”.
Пушкін розуміє, що після того, як столиця держави була перенесена до Петербурга, колишнє значення Москви втрачається (“І перед молодшим столицею померкла стара Москва…”), але поет називає її царственої “порфіроносной вдовою”. Стародавнє місто нескінченно доріг серця Пушкіна:
Як часто в гірку розлуку,
У моїй блукаючої долю,
Москва, я думав про тебе!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)