Москва й Петербург на сторінках роману А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

У першому розділі автор докладно характеризує Пе-Тербург, його вдачі, звичаї. Дізнаючись про спосіб життя, що веде Онєгін, читач бачить “брега Неви”, театр (“Театр вуж повний; ложі блищать; Партер і крес-ла – все кипить…І, здійнявшись, завіса шумить”), вулиці, бульвари (” Перед померклими будинками Уздовж сонної вулиці рядами Подвійні ліхтарі карет Веселий виливають світло И веселки на сніг наводять…”, “Надягши широкий болівар, Онєгін їде на буль-вар… “), петербурзькі бали. Життя юного героя пол-ностью підпорядкована

способу життя, що веде світло-ское суспільство Петербурга; вона складається суцільно з раз-потягів:

Бувало, він ще в постеле:

До нього записочки несуть.

Що? Приглашенья? Справді,

Три будинки на вечір кличуть:

Там буде бал, там дитяче свято.

Куди ж поскакає мій пустун?

Уклад життя робітника Петербурга відрізняється від способу життя аристократії. Раннім ранком Онєгін “напівсонний у постелю з балу їде”, а “Петербург не-угомонный Вуж барабаном пробуджений. Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, З кув-шином охтенка поспішає… І хлебник, німець точно-ный, у паперовому

ковпаку, не раз Уж відчиняв свій ва-сисдас”.

Уклад життя москвичів докладно описаний автором у сьомій і восьмій главах, коли в Москву везуть сва-тать Тетяну:

Передніми

Уж білокамінної Москви,

Як жар, хрестами золотими

Горять стародавні глави.

От, оточений своєю дібровою,

Петровский замок. Похмуро він

Недавнею пишається славою… Уже стовпи застави

Біліють: от вуж по Тверской

Візок несеться чрез вибої.

Миготять повз будку, баби,

Миготять повз будку, баби,

Хлопчиська, крамниці, ліхтарі,

Палаци, сади, монастирі,

Бухарці, сани, городи,

Купці, лачужки, мужики,

Бульвари, вежі, Козаки,

Аптеки, магазини моди,

Балкони, леви на воротах

И зграї галок на хрестах. Автор любить Москву (“Ах, братики! був дово-льон, Коли церков і дзвіниць, Садів, чертогів по-лукруг Відкрився переді мною раптом!”, “Москва, я ду-малий про тебе! Москва… як багато в цьому звуці Для серд-ца російського злилося! Як багато в ньому відгукнулося!”), пишається нею:

Дарма чекав Наполеон,

Останнім щастям упоєний,

Москви уклінної

Із ключами старого Кремля:

Ні, не пішла Москва моя

До нього з винної головою.

Москва більше патріархальна, чим Петербург. Життя старшого покоління розміряна й однооб-разна:

Але в них не видно зміни;

Усе в них на старий зразок;

У тіточки князівни Олени

Усе той же тюлевий чепець;

Усе білиться Лукера Львівна,

Всі те ж бреше Любов Петрівна,

Іван Петрович так само дурний,

Семен Петрович так само скупий,

У Пелагії Николавны

Усе той же друг мосье Финмуш,

И той же шпіц, і той же чоловік;

А він, усе клубу член справний,

Всі так само смирний, так само глухий

И так само їсть і п’є за дві.

Спосіб життя світських москвичів мало чим отлича-ется від життя петербурзької аристократії:

Але всіх у вітальні займає

Така нескладна, вульгарна дурниця;

Усе в них так блідо, равнодушно;

Вони обмовляють навіть нудно;

У марній сухості мовлень,

Розпитів, пліток і звісток

Не спалахне думки в цілі доба,

Хоч невзначай, хоч навмання;

Не посміхнеться млосний розум,

Не мерзне серце, хоч для жарту.

И навіть дурості смішний

У тобі не зустрінеш, світло порожньої.

И в Петербурзі, і в Москві вище всього цінується думка вищого світла. Не зрячи Євгеній Онєгін навіть у селі, боячись прослыть боягузом, приймає від Льон-Ского виклик на дуель. Не потрібно бути семи п’ядей у чолі, щоб заслужити повагу у вищому суспільстві. Прикладом тому служить головний герой:

Обстрижений по останній моді;

Як dandy лондонський одягнений –

И нарешті побачив світло.

Він по-французькому зовсім

Міг висловлюватися й писав;

Легко мазурку танцював

И кланявся невимушено;

Чого ж вам більше? Світло вирішило,

Що він розумний і дуже милий. Сам автор зауважує з іронією:

Так воспитаньем, слава богові,

У нас не мудро блиснути.

Онєгін був по мненью багатьох

(Суддів рішучих і строгих)

Учений малий, але педант:

Мав він щасливий талант

Без принужденья в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим видом знавця

Зберігати молчанье у важливій суперечці

И збуджувати посмішку дам

Вогнем нежданих епіграм…

Він знав досить по-латыне,

Щоб епіграфи розбирати,

Поговорити про Ювенала,

Наприкінці листа поставити vale,

Так пам’ятав, хоч не без гріха,

З Энеиды два вірші.

Головне серед аристократів – статок, високе положення в суспільстві, тонке звертання й соблюде-ние зовнішніх пристойностей. Євгеній не зайнятий корисною справою (“Позіхаючи, за перо узявся, Хотів писати – але праця завзятий Йому був тошен; нічого Не вийшло з пера його…”, “Нудячись щиросердечною порожнечею, Сів він – з по-хвальной метою Собі привласнити розум чужої; Загоном книг уставив полицю, Читав, читав, а все безглуздо…”). Але він уміє “…лицемірити, Таїти надію, ревно-вать, Разуверять, змусити вірити, Здаватися мрач-ным, знемагати, Бути гордим і слухняним, Вни-Мательным иль байдужим…. Як він умів здаватися новим, Жартуючи безвинність дивувати, Лякати отчаянь-їм готовим, Приємною лестощами забавляти… Як рано міг вуж він тривожити Серця кокеток записних!

Коли ж хотілося знищити Йому суперників своїх, Як він уїдливо злословив! Які мережі їм готовив!” Всі ці “таланти”, якими володіє герой, роблять його затребуваним у суспільстві.

Закони, що панують у вищому світлі, змінили й Тетяну – вона із провінційної дівчинки перетвори-лась у теперішню світську даму. Вийшовши заміж за ге-нерала, вона стала законодавицею зал: Як изменилася Тетяна! Як твердо в роль свою ввійшла!

Як утеснительного сану Прийоми незабаром прийняла!

Хто б смів шукати дівчиська ніжної

У цієї величної, у цієї недбалої

Законодавиці зал?

Але все-таки, навіть обертаючись у вищому суспільстві, Тетяна зберігає свою моральну чистоту й цілісність натури. Поняття “сім’я”, “честь” для неї вище всього, і навіть заради любові до Онєгіна Таня не здатна на Зраду.

Широта зображення російської дійсності XIX століття робить роман реалістичним произведени-їм. Я вважаю, що роман має не тільки літератур-ную цінність, але й історичну, адже читач мо-жет яскраво представити побут і уклад життя людей того часу